Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Але ж нам треба в дорогу. Ми поспішаємо. Може, вдень? — спитав Золота, й відповіддю йому стало мовчання. — Я так і думав, — пробурмотів він сам до себе.

Поки вони говорили, Дзвінка непомітно зникла. Люди розійшлися. На дворі лишилися Рутенія і Золота.

— Що це вона так до тебе? — спитала Рутенія.

— Вона приходила вночі. Я відмовив: немає в серці більше місця. Зайняте воно, — відповів Золота.

Відьму кинуло в жар. Опанувавши себе, сказала:

— Гаразд. Ходімо, дізнаємося щось про цей двобій.

— І поснідаємо.

— Хтось казав про сніданок? — з'явився коло хвіртки радісний чугайстер.

Виглядав він ще краще, ніж учора: сповнений сили, краси і незрозумілого сяйва. Коли ж почув новини, спохмурнів.

— Важке випробування. Навіть для тебе, Рутеніє.

За столом Віт оповів про двобій:

— Тут у кожному селі є священне місце. Зелений гай, в якому росте найстаріше дерево. Воно захищає село від кривди, береже від ворогів. Горяни вірять, що дерево це має здатність відрізняти добро від зла, правду від кривди. Ті, що зголосилися на двобій, наввипередки біжать до цього дерева. Той, хто добігає перший, мусить зламати гілку. Хто перший зриває — отримує від мольфара шаблю. Нею проводить межу навколо дерева. Відтоді має вбивати кожного, хто спробує перетнути межу. Мета ж того, хто не забарився зламати гілку, — перетнути коло. Триває так до світанку.

— Перший перемагає, коли протримається до світанку і не пустить нікого в коло, а другий — коли проб'ється в коло? — уточнив Золота.

— Так. Але…

— Але… — перервала Рутенія, — це значить, що хтось із нас може померти?! — Вона зблідла. — Я прийшла сюди не вбивати!.. Що робити?

— Вбивати не обов’язково, — пролунало за огорожею.

Всі повернули голови на голос — то виявився один із мольфарів. Званко.

— Вже давно у нашому селі на двобоях не було смертей. Звісно, все в руках богів, але… Ви ж, крім сили, маєте й розум? — усміхнувся він і зник.

— Ну от! Як завжди. Він сказав, а ти сиди, думай! — насупився Золота. — Чого ці відьмаки завжди говорять загадками?

— Ці відьмаки? — зиркнула на нього Рутенія. — А ти хто?