Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Рутенія прокинулася від жіночого крику. Нашвидкуруч одягнулась і вискочила надвір.

Побачила дівчину. Та стогнала, билася об землю, впивалася в неї пальцями, обдираючи шкіру. Від того руки були червоні, криваві смуги повзли брудною одіжжю. Рутенія кинулась до дівчини. Із сусідньої хати теж бігли люди. Рутенія встигла вхопила дівчину за плечі. Та вирвалася, відскочила, й, по-звірячому вишкірившись, закружляла навколо відьми. Люди, що прибігли з сусідніх хат, боялися підійти.

Рутенія придивилася й впізнала дівчину, що вчора вночі накривала стола. Дзвінка.

— Дзвінко! Це ти?

— Я! Це Я! А хто ти?

— Мене звати Рутенія. Я вчора прийшла до вашого села.

— Тебе звати босорка! Крадійка! Перелесниця!

— Я не зла відьма. Я нікому зла не чинила. Нічого не крала. І тебе не знаю. Я йду…

— Ти вкрала! Ти вкрала моє місце в аркані! Ти вкрала мою ніч із ним! Ніхто раніше не крав у мене ночі з чоловіком! — Вона тицьнула пальцем у Золоту, який щойно вийшов на ґанок.

Золота зирнув на Рутенію, на Дзвінку й попрямував до них.

— Що відбувається? — спитав він, пробравшись через уже добрячий натовп.

Рутенія стенула плечима і вказала поглядом на Дзвінку. Дзвінка ж, побачивши Золоту, кинулась до нього:

— Вона злодійка! Вона багато чого вкрала! Я переможу її, і ти будеш зі мною… Не добром, то примусом…

Вона сунула руку за пояс, витягла пригорщу трав і кинула йому межи очі, примовляючи:

Як голубу без очей,

так би тобі, раб Золота,

за мною без ночей!

По тому другою рукою витягла з-за пояса якийсь коричневий кавалок і кинула під ноги Золоті. Селяни ахнули: був то мертвий голуб.

Золоту оточив сірий туман. Зільник зблід і відскочив. Озирнувся. Повернувся до сонця, став на коліна та заспівав:

Сонечко ясне, красне,