Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Я теж. — Алла залишалася на диво спокійною. — Кави?

— Чаю. Палити можна?

Алла мовчки дала їй попільничку і пішла на кухню. Крім чаю, вона принесла тацю з крекерами і почату коробку шоколадних цукерок. Деякий час вони сиділи мовчки.

— Розкажи все по порядку, — порушила тишу Алла.

— Ми вчилися разом, — просто сказала Тамара і відсьорбнула чаю. — Палиш?

— Мінздрав був би незадоволений. — Алла дістала почату пачку «Президента» з кишені халата. — Ближче до теми, якщо можна.

— Можна. — Тамара акуратно поставила на столик недопиту чашку, запалила другу вже сигарету. — Так ось, ми вчилися разом. Не скажу, щоб я бачила його у дівочих снах, але Максим мені подобався. Не знаю, як сталося, що з часом він почав подобатися мені все більше. Але, на жаль, він ставився до мене байдуже.

— Історія з сентиментального роману про кохання для дівчаток і старих дів, — зробила висновок Алла.

— То, може, не треба розповідати далі?

— Якою б поганою не була масова культура, вона завжди вигравала на тому, що всіх цікавило, чим закінчиться чергова ідіотська мелодрама.

— Я розумію твій стан і…

— Не відволікайся, не відволікайся…

— Продовження справді схоже на рядову мелодраму, розчаровувати тебе не буду. Отже, ми якось опинилися в одній компанії, обоє були не зовсім тверезі… Вранці він здивувався, що раніше не звертав на мене уваги. Близько трьох місяців ми зустрічалися, потім він з головою пішов у роботу — накльовувалася перспектива залишитися у столиці. Я знайшла роботу у своєму обласному центрі, залишила йому про всяк випадок адресу… Якось він був у нас проїздом, завітав у гості. Потім приїхав у відрядження. Під час другого відрядження ми побралися.

— Як це ви встигли!? Адже він був у вас лише тиждень!

— Дурне діло — не хитре. — Тамара посміхнулася і сьорбнула захололого чаю. — Запропонувала я. Не знаю, як це виникло, що мене підштовхнуло… Але він не був проти. Сказав тільки, що не може чекати два місяці, як це водиться після подання заяви. Довго розводився про дурниці, вигадані юристами, і все таке інше.

— Припекло йому, та й тобі не терпілося… Вдруге… У тебе, я бачу, це легко… Ти що, колекціонуєш штампи у паспорті?

— Кожен може помилитися. Справді, я була одружена. Як бачиш, навіть паспорт не поміняла. Ми пожили рік, а фактично — вісім місяців і чотири з половиною дні.

Алла подобалася Тамарі. Сучасна жінка, не влаштовує істерик, до всього підходить по-діловому. Правда, вона зараз аж занадто спокійна, і спокій цей — не штучний, жінка жінку як ніхто відчуває. А сама вона вже давно порахувала, що коли вони йшли до загсу, він уже подав заяву з Аллою і, схоже, не збирається забирати. Може, не наважиться сказати? Чоловіки — боягузи, та й пройшло лише п’ять днів відтоді, як вони розсталися. Так, він не наважувався сказати цій нещасній, що помилився… Шкода її, шкода…

— Яка точність!

— Години в пеклі відраховуються повільно; тому пам’ятається кожна. Шлюб — не мед, ти ще переконаєшся в цьому.