Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

Хлопчики з автоматами не змусили себе чекати. Вони вискочили до болота, тримаючи автомати напереваги. Крізь гілки куша Стас бачив їх чудово.

— Куди він подівся?

— Я звідки знаю? Біг сюди…

— Може, це взагалі не людина, а звірюка якась? Лось, наприклад…

— Сам ти лось! Хлопець то був!

Один з них дав по болоту довгу чергу, пустивши її віялом. Кілька куль шелеснуло над головою Стаса.

— На фіга ти це зробив? — спитав його товариш.

— Мало що… Раптом він у болото заліз і сидить там. Он скільки тут флори прямо на багнюці росте.

— Той мужик, пам’ятаєш, казав, що на цій ділянці грузькі місця. Він би булькнув давно.

— А може, він справді булькнув? Дременув по болоті з переляку, воно його й захавало!

Напарник нічого не відповів. Він вовтузився з передавачем.

— Шефе, це Руслан, прийом! Шефе, це Руслан, прийом!

Приймач щось прошипів у відповідь, Стасу не було чути.

— Ми засікли рух. Схоже, останній. Погнали його на болото, але тут нікого чомусь немає. Прийом!

Приймач щось пробубнів. Хлопець спохмурнів і роздратовано вбив комара на щоці.

— Я теж так думаю. О’кей, так і зробимо. Кінець!

Він вимкнув приймача і вилаявся.

— Пішов він у задницю! — сказав його напарник. — Його тут комарі не жеруть. Козел!

— Не лайся. Ходімо. Шеф правильно каже, ми могли цього й не помітити. Зараз всі підтягнуться до нас.

Вони неквапом заглибились у ліс.