Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

1

Якщо піднятися на дев’ятий поверх, то з вікон можна побачити стіну місцевої тюрми. А якщо додати трошки уяви — то й подвір’я і навіть зеків, що його підмітають старими мітлами з дерев’яними держаками, відполірованими сотнями рук.

Кажуть, місцеві донжуани починають процес зваблення саме звідси. Найсприятливіша пора — сутінки, коли можна ледь розгледіти обриси похмурого і романтичного о цій порі будинку. Банальні, але обов’язкові розмови про погоду, музику, моду й кіно найлегше вести після того, як невпевнено запропонуєш: «Хочеш, тюрму покажу?» Сутінки додадуть таємничого і романтичного антуражу, нова знайома вже вдячна за те, що перед нею підняли моторошну завісу, яка відокремлює набридлу буденність від страшного і тим цікавого кримінального світу, — нехай навіть на півсантиметра підняли, — і вона готова вислуховувати набір обов’язкових за ненаписаним етикетом фраз, які передують першородному гріху.

Спрацьовує, за легендами, у восьми випадках з десяти.

А з вікна п’ятого поверху відкривається сумний і зовсім не мальовничий краєвид — захаращене битою тарою господарське подвір’я консервного комбінату. Пора рання, непохмелених вантажників ще не видно, і Максимові навіть трошки нудно — він звик спостерігати, як вони півдня тиняються в очікуванні благословенного пива, а потім спочивають у холодку: роботи немає все одно, комбінат простоює, склади завантажені готовою продукцією, яка чомусь нікому не потрібна…

За спиною в Максима пейзаж значно кращий — і це все дякуючи серпневій спеці, яка змушує Тамару спати, прикрившись простирадлом лише символічно. Фігура в неї, звичайно, не з картинки «Плейбоя», але певне естетичне задоволення викликати здатна. Струшуючи попіл з вікна і спокійно роздивляючись сплячу Томку, Максим ще раз констатував, що провів не найгірші два тижні із своїх неповних двадцяти чотирьох років.

Він ковзнув поглядом по будильнику. За півтори години почне оживати гуртожиток, через шість годин їм з Томою треба йти в гості, через тридцять шість годин його не буде в цьому місті. А вже сорок вісім годин вони з Тамарою Шиян вважаються чоловіком і жінкою. Весело…

Тамара перевернулася на інший бік, остаточно відкинувши цнотливе простирадло, промовила, не розплющуючи очей:

— Лягай, рано ще…

— Не спиться. Душно, дихати нічим.

— Сходи під душ.

— Та треба… На нашому поверсі якісь козли душову заблювали, тягне ж когось пити в таку спеку. А на четвертому — забито. Доведеться нагору йти.

— Нас Юлька з Пако на першу чекають, не забув?

— Чому це я повинен забувати? Грошей, правда, мінімум…

— На пляшку шампанського вистачить, ввечері Танька приїжджає, знаєш, за стінкою живе — в неї трошки позичу. Викрутимося.

Викинувши недопалок з вікна і прослідкувавши за його польотом, Максим, зітхнувши, зліз з підвіконня, натягнув шорти, кинув на шию рушника, пхнув ноги у Томчині капці.

Холодний душ справді не завадить.

2

— Слухаю вас.

— Добрий день. Можна Максима?