Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Дивлячись з ким.

— А, байдуже! Жінка народжена незалежною, а чоловіки визначили коло її обов’язків — кухня, брудна білизна, ліжко, діти — і про інше слухати не хочуть!

— До фемінізму ми ще повернемося! — Алла нетерпляче засовалася у кріслі. — Як вам вдалося так швидко зареєструватися?

— Мати моєї подруги працює в загсі. Я змушена була вичавити з себе кілька сльозинок, щоб остаточно розчулити жінку, яку кинув чоловік десять років тому, історією про палке і чисте кохання двох представників молодої генерації, які не можуть чекати відведеного законодавством терміну і не можуть змиритися з бюрократією, яка стоїть на заваді їхньому щастю. Свідками були моя подруга і її наречений-іспанець. Через два дні після того вони відзначали своє весілля, а вчора вона відбула з чоловіком до Іспанії, до Барселони, як сеньйора Юлія Рамірес. Ти правá — все як у кіно… У нього закінчилося відрядження, я мусила їхати до матері, і ми домовилися, що я приїду до нього сюди.

— Сюди? — Алла обвела рукою кімнату.

— Ну, я не знаю… Він дав мені тільки цей телефон, який я записала неправильно…

— Батьків порадувала?

— У мене тільки мама, вона теж розлучена. — Тамара подумала і додала: — Тричі.

Алла зрозуміла, що від неї очікується реакція на це коротке, але стосовно ситуації, що склалася, змістовне повідомлення. Могла навіть битися об заклад, що співбесідниця точно знає, що саме Алла повинна зараз сказати, — і слова крутилися на язиці. Алла відчула, як засвербів його кінчик. І вирішила утриматися від коментарів.

Дзвінок у двері змусив обох синхронно повернути голови на його звук. Алла піднялася і пішла відчиняти. Тамара почула голос Максима. Спочатку привітання, цмокіт обов’язкового поцілунку, потім — здивоване: «Що сталося?», і нарешті він сам з’явився у дверях кімнати.

Тамара не підвелася йому назустріч. Вони зустрілися поглядами, в його очах читалося щире здивування.

— Привіт, — промовив він. — Яким вітром? Сюрпризи, сюрпризи…

Алла стала трохи осторонь, схрестивши руки на грудях, і спостерігала за ними.

— Як ти мене знайшла? Ви вже, певно, познайомилися, — він перевів погляд з Тамари на Аллу, потім — знову на Тамару. — Щось тут точно трапилося, дівчата.

— Ти сам дав мені телефон, — спокійно сказала Тамара.

— Як? Тобі? Коли?

Якось він хвалився, що чотири роки відвідував драмгурток у своєму містечковому Палаці піонерів. Для драмгуртківця грає досить натурально, подумала Тамара. Якби все це трапилося не з нею, вона б повірила у цю гру.

— Минулої середи.

Штучність посмішки викликала сумніви.

— Точно! Справді, давав! Але, Томко, якщо бути чесним, не думав, що ти так швидко ним скористаєшся. Ти ж не казала, що збираєшся до Києва…