Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

Стас, що сидів весь цей час затамувавши подих, злякався власного полегшеного зітхання. Воно здалося йому таким голосним, що його могли почути хлопці з автоматами. Але навколо все було тихо, лиш зуділи комарі й кумкали жаби.

Стас почекав ще кілька хвилин, потім почав повільно вибиратися з болотяної багнюки. Ноги засіли міцно, щоб вивільнити їх, довелося докласти чимало зусиль. І раптом Стас зупинився з піднесеною для чергового кроку ногою, неначе наштовхнувся на невидиму стіну.

Рюкзак!

Він викинув його у відчаї. Він не сподівався, що його не помітять, і справедливо вирішив, що мільйон на болоті йому ні до чого. Але зараз, коли все обійшлося і з’явився шанс врятуватися, Стас згадав про мільйон, втоплений у болоті, і йому перехотілося вибиратися на тверду землю.

Він повернувся, поглянув туди, звідки почулося чвакання падаючого вантажу. Помацав очима — і нове полегшене зітхання вирвалося з його грудей: рюкзак мирно погойдувався на купині, зачепившись шлейкою за гілку старої, сухої берези. Мокрий і зелений, він особливо не вирізнявся на загальному тлі болота, був схожий на купину, трухлявий пень або загуслу багнюку і не привертав до себе уваги.

До рюкзака було не більше шести метрів. Стас рушив до нього. Він зробив десять кроків, а потім ліва нога занурилася раптово у м’яку, гливку грязюку. Лайнувшись, Стас розставив руки врізнобіч для рівноваги і спробував витягнути ногу. З другої спроби йому вдалося, і далі він пішов, обережно намацуючи дно ногами. Думка про те, що придалася б якась деревина, майнула в голові, але він поспішав до свого багатства і відкинув усі непотрібні думки. Він грузнув ще кілька разів, але завжди встигав витягнути ногу. Чим ближче підбирався він до рюкзака, тим небезпечніше ставало дно. Наблизившись на відстань простягнутої руки, він пошукав, чим би підчепити вантаж, нічого не знайшов і, подавшись уперед, простягнув руку. Ні, не дістати. Ще малесенький крок, ще півкроку…

Обидві ноги пішли в драговину одночасно. Стас оговтатися не встиг, як його засмоктало до колін. Матюкаючись, він рвонувся на волю, але болото з разючою швидкістю проковтнуло його до стегон, а потім — до пояса.

Стас заметушився, але його засмоктало міцно і надійно. Чим більше він смикався, тим глибше вгрузав у чрево трясовини. Він поступово дотягнувся до берези, але єдина гілка, за яку він схопився, виявилася сухою і лишилася в його руці.

І все ж таки Стас ще сподівався вивільнитися з болотяного полону. Він одчайдушно розгрібав здоровою рукою мул і твань, рвався й рвався, прагнучи перемогти цю грузьку, похмуру, драглисту жижу. Але коли драговина стиснула йому груди, він наважився закричати й гукнути на допомогу. Погоня поряд, хлопці почують, прибіжать, витягнуть його. Нехай він помре потім, не так страшно… Крику не вийшло, тільки слабке «A-а!» вирвалося назовні. Жах скував Стаса. Він спробував закричати знову — і знову замість крику вийшло щось схоже на передсмертні хрипи.

Ліва рука, що висіла батогом вздовж тулуба, давно пішла в трясовину. Правою Стас мляво намагався боротися з болотом, але сили вже облишили його. Він не міг навіть смикатися — грузька твань міцно стисла все тіло і підбиралася до горла.

Деякий час на поверхні виднілася голова з відкритим у німому крикові ротом. Потім трясовина заковтнула і її, увірвавшись через роззявлений рот у легені людини. У Стаса не було сил підняти голову і подивитися на небо, як належить у таких випадках. Весь час, поки він безуспішно боровся з болотом, прямо перед його очима лежав на купині рюкзак.

Мільйон

Ніким не помічений, він погойдувався на купині, надійно зачепившись шлейкою рюкзака за міцну гілку дерева. Місце, де хвилину тому стирчала людська голова, повільно затягнуло тванню. Це місце було всього за півметра від рюкзака.

Щось хлюпнулося об рюкзак. Це жаба знайшла зручну купину. Поряд стрибнула інша, за кілька хвилин одна вже осідлала іншу. У жаб починався шлюбний період, час для ігрищ…

Грудень 1991 — квітень 1992 —

листопад 1994 — березень 1995 pp.

Лють жіноча

(Маленька повість з криміналом)

— Може, досить про уроки, — втрутився рішуче Грифон. — Розкажи-но їй про наші ігри…

Льюїс Керрол. «Аліса у Країні Чудес»