Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Бо охорона є, зажди кілька поліцейських на варті.

— Охорона? Для чого? — дивуюся я.

— Та як для чого? Абреки вкрасти можуть. Минулого місяця інженера Міллера викрали, потім купця Талгатова.

— Неспокійно у вас тут?

— А як тут спокійно буде, коли горяни навколо? Мало того що нехристі, так ще бандити страшні. До праці не звикли, все аби умикнути. Їх би винищити всіх або до Туреччини відправити, поселити тут вірмен чи мужиків з руських губерній, тоді б спокійно тут було.

— Зачекай, а ти хто? — дивуюся я, бо на вигляд мужик мужиком, а про руських як про чужих каже.

— Я — козак Терського козачого війська! — каже гордо він.

— Козак! А в мене кілька приятелів було з Чорноморського війська.

— То добрі козаки, хоч і хохли, — киває візник.

— Хохли?

— Ага, по-хохляцьки балакають і пісні хохляцькі співають. Але бійці знатні, — киває візник, який з вимови моєї не почув, звідки я.

— І що, козаче, як тут справи в Грозному, окрім того, що людей крадуть? Кажуть, нафта у вас, гроші прямо з-під землі лізуть?

— Та, може, кому і лізуть, але не нам. Бо ж як тільки про нафту почули, набігли одразу різні. І англійці, і німці, і французи, навіть жиди, поскупляли землю і тепер качають. Великі гроші гребуть, а нам із того ані копійки не перепаде. Авто собі покупляли і їздять, не потрібні їм візники.

— А на роботу беруть?

— Беруть, тільки платять копійки, то козак туди працювати не піде. Горці теж не хочуть, бо горді дуже, не звикли підкорятися. Так вони мужиків завозять, з Росії. А ці мужики як получку отримають, одразу напиваються, і починається тут. А ще крадуть з городів, бо годують їх погано. Сама біда від тої нафти, без неї тут краще було.

— А про такого Стерлінга чув? Англійця, у нього теж тут нафтопромисли. Рудий такий, червонопикий?

— А для чого вам? — озирається візник підозріло.

— Та я меблями торгую. Оце хочу йому запропонувати.

— Навіщо йому меблі, як він у готелі живе?

— У готелі?