Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Ви тут, графе, той, наливками не захоплюйтеся занадто, — попереджаю я.

— Ну що, з Богом, — каже Нестеров. — Графе, крутніть пропелер, будь ласка.

— Зараз! — Маєвський стає перед аеропланом, крутить пропелер, Нестеров заводить двигун.

Пропелер починає розкручуватися все швидше. Нестеров щось вичікує, а потім ми рушаємо по дорозі від хутора. Набираємо швидкість, я трохи хвилююся, а потім поштовх і дивне відчуття, що земля зникла з-під ніг. Летимо! Я у небувалому захваті, чую, як калатає серце, дихати важко! Виглядаю з літака і бачу свій хутір десь унизу. Він уже виглядає якимось іграшковим, маленьким.

— Зараз зробимо коло, — кричить мені Нестеров і нахиляє аероплан. Ми починаємо потроху наближатися до хутора. Онде стоїть граф, махає нам руками, такий смішний та маленький, а поруч із ним Уляна Гаврилівна, зовсім крихітна. Он граф біжить у двір, ми ще ближче підлітаємо, аероплан починає хитатися, я нервую, але потім бачу, що Нестеров навмисно так робить, немов махає крилами. І я махаю руками, коли вибігає Маєвський із рушницею і починає стріляти. Це він від надміру почуттів і не в нас, але кричу Нестерову, що треба летіти геть. Оминаємо хутір і беремо на північ. Я дивлюся вниз, бачу знайомі краї, які з такої висоти виглядають геть інакше. Потім починаються краї менш знайомі, а потім тільки здогадуюся, де ми.

І яка, скажу я вам, гарна річ цей політ. На найкращій бричці з найм’якшими німецькими ресорами так не проїдеш, як ото в аероплані! Бо ж дороги в нашому Отєчєстві відомо які, а повітря — то Божа дорога, досконала, як усі творіння Його, що гріхом не зіпсовані. Летиш, наче в люльці колисають тебе, так добре і чудово. А краєвиди які! Знав я, що красиві наші краї. От бував я і в Туркестані, й у Фінляндському князівстві, й у Криму, і в Одесі, навіть десь далеко бував, коли викрала мене зі штабс-капітаном Мельниковим небесна колісниця, але от нічого гарнішого за краї наші не бачив. Коли і поля і ліси і луги, ярки, річки, ставки, гайки, дивишся — і серце радіє від цього Божого дива. Як не жити тут, про що ще мріяти?

Ото за такими думками долетіли швидко, побачив я попереду поле, на якому невеличкий військовий табір був розбитий. Нестеров знижуватися почав. Сіли легенько, наче бджілка на квітку, докотилися майже до армійських наметів, де зустріли нас солдати, що охороняли аеродром. Перед Нестеровим стали струнко, видно, що знали його і поважали. Він же наказав аероплан прикрити брезентом, а сам відвів мене до намету.

— Могли б і далі летіти, але я побоююсь зустрічі зі змієм, яка може закінчитися фатально. То звідси поїдемо, — пояснив мені поручик.

— А на чому? — здивувався я, бо біля намету бачив лише звичайний селянський віз, на якому їздити герою імперії не личить.

— На возі.

— Ви — і на возі? — я уявив поручика, що сидить у соломі звісивши ноги, і закрутив головою, бо повірите в таке не міг.

— Я і на возі. Іване Карповичу, я ріс у бідній родині. Після смерті батька матір вимушена була переїхати до Будинку для вдів. І в кадети я пішов, щоби не сидіти у матері на шиї. То не таке вже я велике цабе, щоб возом не поїхати. Так, і я ж зовсім забув про гонорар.

— Та можна потім.. — почав було я, бо якось соромно мені було з героєм-авіатором за гроші балакати.

— Ні, я ж читав усі ваші оповідки і знаю, що до питання грошей ви ставитеся серйозно. Отже, ось сто рублів авансу від Імператорського аероклубу. Гроші на поточні витрати в мене, бо ми будемо працювати разом Опісля закінчення справи ви отримаєте двісті рублів, якщо змія так і не буде знайдено, і п’ятсот, якщо наша експедиція буде успішною. Ось договір, складений правником аероклубу. Там є пункт про нерозголошення. Я розумію, що вам треба писати про свої пригоди, але до закінчення війни про змія згадувати заборонено. Домовилися?

— Так, звісно. Тільки ж війна ще й не почалася.

— Почнеться. Не цього року, так наступною, — впевнено сказав Нестеров.

Я узяв гроші й усе підписав, потім ми засіли за малу.

— Ось дивіться, Іване Карповичу, я летів з Новгорода-Сіверського. Приблизно ось тут потрапив у хмару, — авіатор тицьнув пальцем. — Коли вилетів, то місцевість навколо відрізнялася від того, що є на мапі. Ось бачите, тут позначені болота й острівці лісу, але там були поля. Була дорога, велика кількість людей, за моїми підрахунками, десь біля тисячі, як не більше.

— Згідно з мапою, тут до найближчого села біля тридцяти верст. Навряд чи люди на таку відстань підуть пішки. То, мабуть, десь поблизу було село чи кілька сіл, не позначених на мапі, — здогадався я.

— Повністю згоден з вами, Іване Карповичу. А ще вдалині я бачив пагорби, а на мапі їх теж немає. То пропоную поїхати на північ і провести розвідку цих країв.