Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Ще й як! Він виявляв дива маневреності! Крутився навколо мене, а я ж летів досить швидко! А потім плюнув вогнем.

— Плюнув вогнем? Як на картинках?

— Так, як на картинках. Мені дуже пощастило, що він не влучив. Бо був дуже п’яний.

— Що? П’яний? — я аж принюхався, чи бодай сам гість не перехилив десь зайвого, що ось таке розповідає.

— Так-так, п’яний. Від нього тхнуло бражкою. Навіть не самогоном, а саме бражкою. Я цей запах добре знаю, бо боровся з пияцтвом серед аеродромної команди. Авіація ж справа серйозна, пияцтво тут неприпустиме.

— Тобто цей змій був зеленим? — жартую я.

— Так! Або навіть синім! Він був дуже п’яний, то й не поцілив у мене вогнем. А потім так розкрутився навколо мене, що йому зробилося погано і він почав... — Нестеров ніяково посміхається. — Як би це сказати...

— До Риги поїхав, чи що? —? підказую пану офіцеру, як оминути грубий вислів.

— Саме так, до Риги! Дуже сильно до Риги. Я ледь відвернув аероплан від того лайна! Спробував утекти. Узяв курс на південь, дивився за компасом. Але змій почав мене переслідувати. Десь за хвилину наздогнав і спробував атакувати. Я до того часу перезарядив револьвер і почав розстрілювати змія. Влучив мінімум шість разів, але це його не зупинило, він наче й не помітив моїх куль. Стрімко наближався, атакував згори. Я врятувався лише маневруванням. Себто петляв, наче заєць від хорта. Чудовисько кинулося на мене, пролетіло зовсім близько. Повітряний потік був таким потужним, що мене почало закручувати, я ледь зміг вирівняти літак і на максимальній швидкості намагався відірватися. Але змій знову мене наздогнав. Він літав надзвичайно швидко. Так, наче я стояв на місці. Я зрозумів, що мені не втекти і рано чи пізно змій знищить аероплан. Треба було якось відірватися від чудовиська! То я різко знизився, летів над якимось лісом. Змій знову був поруч. Я узяв ліворуч, потім праворуч, зменшив швидкість, підпустив змія, дочекався, поки він атакуватиме, а сам різко пішов убік, нахиливши «Моран». Цього ніхто зараз не вміє робити, всі користуються лише кермом напрямку, але можна значно ефективніше керувати аеропланом шляхом використання нахилу літака. Так само, як на велосипеді, коли можна повертати лише нахилом, не торкаючись керма Розумієте?

Киваю, бо велосипед у мене був. На ньому прикотив граф, коли його остаточно вигнали з маєтку кредитори. Сам я на велосипеді не їздив, бо вважав це заняттям несерйозним.

— Так ось, я вислизнув з-під самого чудовиська, вислизнув на мінімальній висоті, верхівки дерев були за кілька метрів піді мною. Я розрахував, що важкий змій не встигне зманеврувати і зачепиться за них. Так і вийшло. Він ударився об гілки, його розвернуло і кинуло на стовбури. Я не став дивитися, що там із ним сталося, бо змій міг не дуже пошкодитися і продовжувати переслідування, що було б для мене смертельно небезпечно. Бо і в швидкості, і в маневреності змій був значно кращим за мій «Моран». Думаю, що в мене б не було шансів, якби чудовисько було тверезим! Він би або спалив мене, або просто розтрощив.

Нестеров крутить головою від захвату, я дивлюся на нього і не розумію, навіщо він прилетів сюди.

— Дивовижна історія, але я не розумію, для чого вам знадобився я.

— Мені потрібно, щоби ви знайшли змія і провели підготовку для його захоплення, — каже Нестеров, так спокійно, наче я мушу келих пива в трактирі замовити.

— Захоплення?

— Так, захоплення. Цей змій потрібен нам.

— Кому нам? — дивуюся я, можливо, занадто сильно.

— Імператорському аероклубу, який і фінансує цю експедицію.

— Що? Імператорський аероклуб дав грошей для полювання на летючого змія? — я аж очима блимаю, бо важко мені в таке повірити.

— Так. Звісно, для цього мені довелося переконати керівництво клубу. Але моя доповідь і репутація зіграли свою роль. Мені повірили.