Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— А що за справа, поручику? — цікавиться граф.

— Климентію Євграфовичу, залиште, будь ласка, нас, — кажу Маєвському, бо йому не можна нічого довірити. Про кожну історію він дізнається лише з моїх слів, а я зайвого не скажу.

— Але Іване Карповичу... — починає трохи ображений граф, та я строго на нього дивлюся. І він залишається у дворі, а ми з Нестеровим ідемо до саду. — Будь ласка, сідайте, чаю?

— Ні, дякую, але ні. Немає часу, — каже поручик і стає серйозним. — Іване Карповичу, я прибув сюди, щоб просити Вас допомогти в одній справі, яка може здатися трохи дивною. Але я читав про ваші пригоди, тож ця справа не буде набагато дивнішою за них. І я знаю про ваші правила, що ви ніколи не беретеся за справу, якщо не знаєте подробиць. То дозвольте докладно розповісти.

Він робить паузу, дивиться на мене. Я киваю, мовляв, згоден слухати. Киваю не так через цікавість, бо останнім часом цікаво мені лише з Монікою, а про справи й думати не хочу, як через повагу до Нестерова, подвигами якого захоплювалася вся імперія. Він же обігнав і німців, і французів, зробив ту мертву петлю, ставши справжнім героєм Як я можу героєві відмовити?

— Так ось, три тижні тому я робив переліт Чернігівською губернію з посадками на польових аеродромах. Після вильоту з-під Новгорода-Сіверського я потрапив у велику хмару, в якій перебував близько двадцяти хвилин. А коли вийшов із хмари, то не зміг з’ясувати свого місцезнаходження, бо місцевість піді мною не відповідала мапі. Таке трапляється час від часу, на жаль, мапи наші не завжди роблять якісно. Та я не хвилювався, почав видивлятися село чи річку, а може, залізницю, які б дали змогу мені зорієнтуватися. Запас палива в мене був, та й приземлитися десь на полі можна було спробувати. Спокійно летів, коли побачив попереду дорогу, вщерть заповнену людьми. Це була велика процесія, я спочатку подумав, що хресна хода. Здивувався, бо ж день був буденний, жодного церковного свята. Я повернув свій «Моран», це літак французького виробництва, до процесії. Збирався вимкнути двигун і почати ширяти на малій висоті, щоби спитати у місцевих, де я. Але коли наблизився до процесії, то побачив щось небувале, навіть дивовижне, — Нестеров знову робить паузу. Серйозним людям завжди важко розповідати про дивні речі.

— І що ви побачили? — допомагаю йому.

— Процесія, що сунула дорогою, не була хресною ходою. Бо жодних хрестів чи ікон, так само, як і жодних священиків. Натомість попереду колони був величезний віз, прикрашений квітами.

— Звідки квіти три тижні тому? Весна ж тільки почалася?

— Можливо, це були паперові квіти, але виглядало досить гарно. Так от, на цьому уквітчаному возі був закріплений стовп, а до стовпа прив’язана дівчина.

— Що? — я дивлюся на авіатора. Якби це розповідав мені граф, я б і уваги не звернув, бо що тільки Маєвський не вигадає. Аби хтось інший, то спитав би, чи не забагато горілки п’є, але розповідав це поручик Нестеров, найкращий авіатор імперії. Він брехати чи вигадувати не стане.

— Так, я сам дуже здивувався, спочатку не повірив власним очам Знаєте, у авіаторів іноді бувають галюцинації, це пов’язано з навантаженнями. Але я бачив те, що бачив. Натовп у кілька тисяч людей, віз у квітах, дівчину в білому одязі, прив’язану до стовпа Побачивши мене, вона почала кричати, рвалася з кайданів. А натовп сприйняв мене чомусь агресивно. Люди лаялися на мене, деякі кидалися камінням Добре, що в них не було зброї. Тим часом дівчина благала врятувати її від наглої смерті. Я крикнув натовпу, щоб відпустили дівчину, погрожував звернутися до поліції. Мені відповідали брудною лайкою, а дівчині затулили рот кляпом Я зробив кілька пострілів з револьвера, звісно, не в натовп, а в повітря, щоб спробувати налякати їх, бо ж бачив, що відбувається щось погане.

— Чому ви так вирішили? Може, це просто якийсь старовинний обряд? — сумніваюсь я. — У Капітанівці, сусідньому селі, там перед початком оранки на поле вивозять вагітну жінку, яка качається по землі голою.

— Для чого це? — дивується Нестеров.

— Вважається, що це збільшує врожай.

— І ви в це вірите?

— Ні, не вірю. Врожай буде більшим, якщо вивезти на поле гній та посадите хороше насіння, урожай залежить від погоди, від того, чи вчасно поле було зоране і засіяне. Багато умов. Але людям простіше вважати, що досить вагітної жінки, чия плодючість перейде в землю. То, можливо, та дівчина на стовпі — це теж було щось подібне?

— Тоді чому вона кричала і благала врятувати її?

— Ну, так, це дивно.

— Але справа не в дівчині, справа у тому, що було далі. — Нестеров хвилюється ще більше. Якось дивно, від захоплення, чи що. Так хвилюється граф, коли вигадує свою чергову побрехеньку. — Я літав над натовпом, я ж думав, що дівчину збираються принести в жертву, якийсь дикий ритуал, якому я мав завадити. То ще раз вистрелив, коли весь натовп почав падати на коліна. От як стояли, так і падали, прямо в багнюку, це ж була весняна дорога з великими калюжами. То люди прямо в калюжі й ставали на коліна. Не береглися. Я не розумів, що діється. Коли краєм ока помітив якусь тінь позаду. Я інстинктивно озирнувся і знаєте, що побачив?