Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Бачите, йому потрібно якомога скоріше відзвітувати до Петербурга, що спадок у безпеці, — посміхаюся я, а ротмістр іде назустріч капітану.

— Чого чекаєте? — верещить той.

— Остання воля засудженого.

— Обійдеться! Виконуйте вирок!

— За кілька хвилин.

— Я наказую! — кричить капітан, він чогось дуже нервує.

— Капітане, наказую тут я, — ротмістр починає дратуватися.

— Ви мусите виконати вирок!

— Обов’язково!

— Зараз же!

— У положенні про військово-польові суди вказано, що вирок має бути виконаний протягом доби, то час іще є.

— У наказі, який я привіз, вказано про термінове виконання вироку!

— Правильно, але терміновість виконання встановлюю я.

— Ротмістре, я доповім своєму керівництву про вашу поведінку!

— Капітане, я відправляюся на фронт, то знайшли б краще щось інше, чим мене лякати.

— Ротмістре, якщо треба, то можна вже розстрілювати. Докурю на тому світі, — втручаюся я.

— Куріть, Іване Карповичу, не поспішайте, — каже ротмістр.

— Та він знущається з мене! Покидьку! — дратується капітан.

— Майте повагу, людині ось-ось помирати, — заспокоює його ротмістр.

Я затягуюся і молюся. Воно-то наче і недобре псувати молитву тютюном, але, сподіваюся, Господь зрозуміє.