Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Щось сталося?

— Поки ні. Просто не їдь на прем’єру.

— Що ж, добре. Я не поїду. Скажу, що голова дуже болить.

— Дякую.

Ближче до обіду я, полковник Клобуков і ще четверо найкращих його співробітників поїхали до інституту шляхетних панянок. Усі офіцери були в цивільному і при зброї. Клобуков тримав у шкіряній теці план дій, який мусив бути введений у разі підтвердження моїх слів. Полковник мав квитки на перший закритий сеанс «Вбити варвара», то нас пропустили до інституту, що охоронявся, наче царський палац. Навколо вже зібрався натовп, який стримували кілька сотень козаків.

Ми зайшли всередину, але пішли не в зал, а в невеличку кімнату на другому поверсі, з якої я підслуховував розмову кінематографістів. Там усілися чекати. Офіцери почали скаржитися, що дуже б хотіли подивитися прем’єру «Вбити варвара», але полковник наказав припинити скиглення, тож далі сиділи мовчки. Лише час від часу дивилися на годинник Показ мав початися о другій, на нього запросили командування Київського військового округу, а також усіх його дивізій. Кількасот офіцерів, які вщент заповнили залу. Ми чули гучні оплески, мабуть, офіцери вимагали показу. А потім оркестр, що супроводжував показ, заграв тривожну музику. Почалося.

Десь за півгодини ми з полковником обережно вийшли. У фойє другого поверху було порожньо, всі були у залі. Я провів полковника до невеличкої кімнати з прожекторами. З неї можна було непомітно спостерігати і за тим, що на екрані, і за тим, що в залі. Сотні глядачів наче прикипіли до своїх стільців, дивилися на екран, де варвари якраз палили села і вбивали наших людей. Полковник захопився і вирячився на екран.

— Пане полковнику, не можна дивитися, — прошепотів я і потягнув його геть.

— Зачекай, ще трошки!

— Пане полковнику!

Мені довелося ледь не силою випихати його з кімнати. У фойє він аж кинувся на мене з кулаками, а потім зупинився, вкрай здивований.

— Що сталося? — він дивився на свої підняті кулаки. — Що таке?

— Це вплив того кіно. Не можна дивитися зовсім. Тепер ви вірите?

Він стояв і крутив головою.

— Про що зараз думаєте? Пане полковнику, про що зараз думаєте?

— Га? — він дивився на мене розгубленим поглядом.

— Щось погане про імператора? Про повстання?

Він киває.

— Господи, звідки ці думки? — він кривиться.

— Ви дивилися це кіно менше хвилини, і це вже у вас у голові. Розумієте, що буде в голові у тих, хто подивиться стрічку повністю?