Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Ось, тримай двадцять. Увечері ще півсотні. Відпочивай. І той, тут є телефон?

— Ну звісно є, це ж пристойний пансіон! — втрутилася у розмову покоївка.

— І дуже гостинний. Скажіть номер, — я записав і з тим пішов.

Вже був ранок, але контора військової контррозвідки була ще зачинена. Довелося почекати, поки не побачив ротмістра Ступіна, що виходив з авто. Він здивувався, побачивши мене. Аж трохи злякався, як мені здалося.

— Іване Карповичу? Начуваний про ваші подвиги в порятунку зірки кінематографа!

— Ми можемо поговорити?

— Щось важливе?

— Надзвичайно.

Він придивляється до мене, я бачу його хвилювання, якесь дивне хвилювання. Потім киває.

— Добре, побалакаємо. Тут є поруч ресторан.

— Зараз рано для ресторанів.

— Для нас відчинять. Ми там завжди проводимо зустрічі.

Ресторан справді поруч, нам відчиняють, відводять до окремої кімнати, обіцяють швидко зробити чай та бутерброди.

— Слухаю вас, — каже ротмістр, і я починаю. Чим далі говорю, тим більше змінюється вираз його обличчя. Здивування, недовіра, розгубленість, майже переляк. Він нічого не запитує, просто слухає. Мовчить навіть коли замовк і я.

— Я закінчив, — кажу йому.

Він крутить головою. Мовчить далі. У нього розгубленість на обличчі.

— Треба діяти, терміново! — кажу я.

— А що ми можемо зробити? Машина вже запущена «Вбити варвара» вийде сьогодні по всьому заходу імперії! Під патронатом самого государя!

— Цього не можна допустити!

— Слухайте, Іване Карповичу, ви, звісно, найкращий сищик імперії, але ж за цим кіно стоять найвпливовіші люди країни! Уряд, генштаб, двір государя!