Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Для чого?

— Треба! І без істерики!

До приходу поліції я встиг зробити чотири дірки у піджаку, більш-менш схожі на кульові. Забрав із браунінга холості набої і зарядив бойовими. Анастасії наказав мовчати.

— Якщо поліція буде щось питати, кажи, що з переляку нічого не запам’ятала.

— Так я і не запам’ятала!

— Молодець.

Далі у двері постукали. Прибув сам поліцмейстер Києва, якому я доповів про те, що випадково став свідком спроби замаху і як міг намагався протидіяти.

— Просто пощастило, що вдяг під піджак панцир, який і вберіг від куль, хоч нападник і стріляв упритул. Тільки піджак пошкодив, — я просунув пальці в дірки. — Вимушений був сам застосувати зброю.

Що цікаво, цій зухвалій брехні повірили. Просили показати панцир, але я сказав, що віддав у ремонт. І все. Більше не питали. Взагалі поліцмейстер був якийсь приголомшений, наче аж переляканий.

— У чому справа? — поцікавився я.

— У нападника знайшли німецький паспорт і перепустку до двору його величності. Справжню, ми перевіряли, — ошелешено сказав поліцмейстер. Потім злякався, що сказав зайвого, і втік.

— Господи, а до чого тут двір? Мене хотів убити хтось із великих князів? — злякалася пані Анастасія.

— Ні, це просто провокація, не хвилюйся, — заспокоював я, коли мене покликали слідчі з поліції.

Коли я спустився до холу готелю, то мене зустріли оплесками і вигуками: «Іван Карпович — справжній руський богатир!» Мене аж хотіли на руках гойдати, ледь відбився, попросив поліцію взяти під охорону номер пані Анастасії. Далі відповідав на запитання слідчих. Між тим натовпу біля готелю стало відомо про німецький паспорт нападника, і почулися крики «Бий німців!». Тут же полетіло каміння у вітрини крамниць і контор з німецькими прізвищами у назвах. Поліцмейстер побіг наводити лад у місті, а я повернувся до Анастасії. Охорона мене пропустила, поліцейські тиснули руки і просили автографи, казали, що велика честь.

Анастасія таки вже трохи випила, запропонувала й мені.

— Не можу, в мене є деякі справи.

— Ваню, ні, я не відпущу тебе!

— Що скажуть у вищому світі, коли дізнаються, що я ночував у вас?

— Рятівник має право на все. До того ж, завжди можна сказати, що ти мене охороняв. Залишайся, я без тебе збожеволію від страху.

— Боятися немає чого. Вбивця мертвий.