— Заспокойся, я буду поруч. І не плач, ти ж зірка, ти мусиш сяяти.
Виходжу трохи раніше за неї, іду до сцени, там починаю тягати якісь ящики. Тут багато робочого люду, то мене не помічають. А я роздивляюся. Наче нічого небезпечного немає. Коли бачу на балконі групу людей: Плумпе з Бутурліним, Анатоль, Мефодій і ще якийсь чоловік, обличчя якого мені звідкілясь знайоме. Вони про щось жваво розмовляють, Плумпе махає руками, наче дає вказівки.
— Чого став, працюй! — гримають на мене. Я працюю, а потім відходжу. Хочу піднятися на другий поверх, але там стоїть охорона. То хапаю перший-ліпший ящик і тягну його нагору.
— Це для німця! — брешу охороні, й мене пропускають. Піднімаюся, але на балконі вже нікого немає. Виходжу в фойє, там десяток дверей у кімнати. Компанія, яка мене цікавить, десь там. Іду вздовж дверей, прислухаюся. Ага, ось вони. Ледь чутно голоси, годі й розібрати, про що говорять. Смикаю сусідні двері. Вони зачинені, але це для мене не проблема. Відчиняю замок графськими інструментами з підошви чобота, заходжу до кімнати. Зараз би приставити чашку до стіни і послухати. Але в кімнаті лише шафи з книжками. Та й стіни тут товсті, нічого не почую. Здогадуюся відчинити вікно. В них воно теж трохи відчинене, але все одно ледь чутно. Якби говорили гучніше, а то щось там мугикають під ніс Наче щось про прем’єру, якийсь план, діяти чітко та швидко. Цікаво, що говорить більше Плумпе, німецькою, тому я зовсім його не розумію, — з тим невідомим, якого всі слухають, наче великого начальника. Ну хоч трошки гучніше!
У сусідній кімнаті мене наче чують.
— Це зайве! Не треба так робити! — гучно починає переконувати Бутурлін.
— І дуже небезпечно! Зовсім невиправданий ризик, — приєднується Анатоль, і німець щось лопоче, але його не перекладають.
— Діємо за планом! Без усіляких винятків! — карбує слова невідомий.
— Вона ж працювала на нас! — це Анатоль.
— І вона дуже талановита! — це Бутурлін.
— Революція важливіша! — палко каже Мефодій.
— Вона працювала на нас, бо в неї не було виходу, — повчає невідомий. — І після операції вона стає непотрібною.
— Вона буде служити мистецтву для народу! — запевняє Бутурлін.
— Вона — дорога вертихвістка, і їй чхати на народ. Діємо за планом, і це не обговорюється! — дратується невідомий.
— Але це зайва жертва! — не може заспокоїтися Анатоль.
— Ми і без цього досягнемо всіх цілей! — каже Бутурлін.
Встановляються тиша. Потім чутно голос їхнього товариша, який, судячи з усього, тут головний.
— Хлопці, революція не робиться в білих рукавичках! Боїтеся крові — йдіть до якихось балакунів і там лялякайте досхочу! Ми ж робимо справу! Куємо перемогу революції, то забудьте про все інше!
— Вона..
— Вона обкрутила вас, пошила в дурні! Думайте головою, а не тим, що в штанях! І пам’ятайте, що для вас важливіше: революція чи якась профурсетка, яка зробила собі кар’єру в ліжках вищого світу!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга: Від постаменту до ешафоту“ на сторінці 153. Приємного читання.