Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Підвищення утричі, за неповагу до пані Анастасії! — гримлю я.

— Я не можу сам вирішувати це.

— У тебе є час до ранку. Якщо я не отримаю грошей, я поїду додому, і розбирайтеся тут самі.

— Я спробую все владнати.

— Тепер іди геть і не вештайся біля пані Анастасії, принаймні поки я буду тут.

Він пішов, я трохи почекав і вийшов до коридору. Там нікого не було. Зайшов у номер до Анастасії. Вона тихенько спала. Ліг поруч. Як людина нежоната, я довгий час був позбавлений щастя споглядати за сплячими жінками. Завжди брав дівчат на годину чи дві, після чого йшов. Тільки останнім часом мені відкрилося, яке щастя лежати поруч із жінкою, слухати її дихання, милуватися її обличчям уві сні. В Анастасії було щось дитяче, вона потроху сопіла, її світле волоссячко збилося на подушці. Я пригорнув її до себе, вона охоче притулилася, аж усміхнулася, посопувала собі далі. Мені було добре, я лежав розімлілий і думав про те, що тут відбувається. Можливо, Анатоль і не говорив усієї правди, але його версія виглядала цілком вірогідно. Про продажність поліції я вже знав багато, не можна було виключати, що контррозвідка так само займалася збиванням грошей, використовуючи наближення війни. Цілком можливо, що й той фабрикант, який дав грошей, був зовсім не простий. Тут точилася якась велика гра, в якій оце чарівне дитя, пані Анастасія, була пішаком Я подивився на неї і поцілував у щоку, після чого заснув сам.

Вранці прокинувся першим і ще з півгодини дивився на Анастасію. Коли вона несподівано розплющила очі, наші погляди зустрілися.

— Ваню, ти що робиш?

— Милуюся вами.

— Не закохуйся в мене Ваню, прошу тебе, не закохуйся. І тобі буде погано, і мені, — вона гірко зітхнула і підхопилася. Підбігла до столика, почала копирсатися у ящику. Я милувався нею, такою гарною та легкою. Вона дістала якусь невеличку склянку, висипала звідти білого порошку. — Кокаїну не хочеш, Ваню? Підбадьоритися?

— Ні, дякую.

— Він добре піднімає настрій!

— У мене чудовий настрій, бо я дивлюся на вас у костюмі Єви.

— Цікаво, у Єви був кокаїн? Можливо, змій запропонував їй саме його, а не яблуко, як сказано у Біблії, — сміється пані Анастасія.

— Кокаїн винайшов один німець, досить нещодавно, тож у Єви його не було.

— А звідки ти це знаєш, Ваню?

— Я багато разів стикався з наркотиками, бунтівники їх часто вживають.

— Чому?

— У них неспокійне, нервове життя, повне небезпек, то вони шукають у наркотиках заспокоєння. Дехто вживає кокаїн, дехто — морфій. Роблять це потайки від товаришів.

— Бо вони такі ж пуристи, як і стовпи самодержавства?