Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Ну так, ручки білі, такого селянина за версту видно. Так а хоч пояснюють ті есери, хто ж їм потрібен?

— В тім-то й річ, що ні. В об’яві написали, що потрібні фізично міцні чоловіки віком до сорока років. Жінки до тридцяти. І ані слова, для чого.

— Той, а мені вже більше років.

— За паспортом, може, і більше, а виглядаєте ви добре, тридцять п’ять максимум. Фізкультурою займаєтеся?

— На землі працюю, це краще за будь-яку фізкультуру. Не палю, не нервую, з горілочкою товаришую помірно, — кажу. — Але от по справі. Дивно все. Ніколи не чув, щоб операцію бунтівники готували і при цьому об’яви у газетах давали.

— Так, справді, обставини незвичайні. Але це ще більше примушує хвилюватися, бо вказує на незвичайність самих задумів бунтівників.

— А хто об’яву подавав?

— Такий собі Жак Шампань.

— Хто?

— Дрібний одеський шахрай, справжнє ім’я — Ванька Шелупонь. Займається всім, з чого зиск можна мати, кілька разів бував у тюрмі. Тепер оце дав об’яву, винайняв приміщення, де відбір відбувається, керує.

— Може, цього Шампаня прихопити, є ж за що. Нехай усе розповість.

— Прихопити Шампаня легко, але він нічого не знає. Він так, прикриття, а насправді там усім керує Генріх Куровський, присланий до Одеси з есерівського цека. Небезпечний бунтівник, уже кілька років на нелегальному становищі.

— То, може, його прихопити і допитати?

— Можна, але ризиковано, бо Куровський цей може нічого не знати, а виконувати лише інструкції, які йому передають. В есерів його вважають хорошим виконавцем, але поганим стратегом, то, скоріше за все, використовують втемну. Є небезпека, що арештуємо його, нічого не дізнаємося, а всі зв’язки відріжемо, і ці негідники десь в іншому місці працювати почнуть. Якби операція пересічна, можна було б ризикнути, але тут дуже високі ставки. То поспішати не можна, — каже генерал, і важко з ним не погодитися. Якщо операція справді важлива, то есери зроблять усе для її конспірації. Логічно, якщо не розкривають весь план, а лише надсилають накази, що треба зробити кожного дня.

— Вибачте за пораду, але треба листування цього Куровського перевіряти, може, знайдеться канал інструкцій?

— Читаємо всі його листи, але досі нічого підозрілого.

— А ще газети треба вивчити. Можуть же об’яви давати його спільники. Це в них давня така хитрість.

— І тут працюємо, але поки нічого. Ось фотографії. Це — Шампань, це — Куровський. Є ще там лікар, але він не з ними.

— А що це за жінка? — вказую на красуню чорняву, яку одразу примітив і очей не відірву.

— Це Ізабелла Велліні, італійська громадянка.