Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Там чим Хліб ростив, рибу ловив, худобу пас, на заробітки ходив. Все робив, — киваю.

— Руки покажи.

— Кого? — дивуюся я.

— Руки, — Куровський вимагає. Я дивлюся на них, потім на руки свої. Здивований дуже. Потім показую їм.

— Ближче.

Показую ближче. Роздивляються. Кивають, наче задоволені. А як же не задоволені, коли руки у мене таки робочі. Я ж і за плугом ходжу, і кошу, і сіно вантажу, і дрова рубаю в себе на хуторі. А ще зола в’їлася, і ніготь на одному пальці збив. Бо в робочої людини руки завжди побиті.

— Ти б помив руки.

— Не вимиєш їх, бо в’їлася в них земелька, — киваю я.

— А скільки тобі років?

— Сорок, — брешу, звісно, але вірять.

— Родина в тебе є?

— Немає.

— Наче вже й пора одружитися?

— Пора, коли гроші є чи земля. А бідному спробуй-но. Та мені й так непогано, — кажу і посміхаюся.

— Як, так? — перепитує Куровський, наче не розуміє.

— А так, що гречка в наших краях не переводиться ані влітку, ані взимку, — хвалюся я і підморгую.

Здивувався Куровський, дивиться на Шампаня. Той узявся пояснювати.

— По-мужицьки «стрибнути в гречку» — це значить у блуд піти.

— А! То стрибаєш? — посміхається Куровський.

— Стрибаю. Слабка людина, тягне її тіло на гріх, — удавано зітхаю я, а сам аж муркочу від задоволення, наче згадую щось приємне.