— Теж есерка?
— Ні, вони її для чогось найняли. Примітна жіночка? — генерал посміхається і трохи аж крекче; бачу, не одного мене ця фотографія схвилювала.
— Хто вона?
— Артистка цирку, кокетка Коньяку не бажаєте? — бачу, що розслабився трохи генерал, мабуть, повірив у мене. Дарма він так, зарано. Не кажи гоп, поки не перескочиш.
— Небагацько, — погоджуюся я.
Я дві чарки випив і пішов спати, а генерал наклюкався, вранці опухлий був. Коли виходили ми з вагона, то підполковник Штейнер ледь поглядом мене не спалив! Дратувався, мабуть, що зі мною, а не з ним генерал випивав. Це ж для таких дуполизів дуже важливо, щоб із керівництвом чарку перехилити, а тут якийсь мужик випередив.
З вокзалу генерал поїхав у порт, а я одразу пішов на базар, назбирав одягу і заселився в дешевенький готель. Там винайняв кімнату, перевдягнувся, потім нашкрябав з пічки золи. Голіруч шкрябав і довго у золі копирсався, щоб уїлася в шкіру. Далі узяв кусок цегли, який на вулиці підібрав, і чиркнув себе по щоці. Аж кров пішла. Так, наче кулаком хтось засвітив. Ото і пішов. Штани на мені рвані, брудні, черевики їсти просять, морда наче побита Підозріла особа, що тут скажеш.
Пішов я за потрібною адресою, де була антрепризова контора Жака Шампаня, з подряпаною вивіскою та розхитаними дверима, перед якими стояла ціла черга чоловіків та жінок. Дуже різних, але за одягом видно, що опинилися вони тут не від хорошого життя.
— Доброго дня, а це тут за об’явою людей наймають за хорошу платню? — питаю і роблю обличчя нещасне.
— В чергу ставай! — гиркають на мене і дивляться невдоволено. Бо ж я їм суперник. Став у чергу, слухаю, що люди балакають. Кажуть, що обіцяють тут платити добре, але відбір дуже строгий. Ледь не одного з тисячі обирають і як саме — незрозуміло. Більшості відмовляють після співбесіди, іншим після лікаря.
Ото стою в черзі, картуз на чоло насунув, бо ж Одеса, не хочу я, щоб мене впізнали. Дивлюся, а онде Шампань із візка якогось вискочив, та швидко так, наче йому під сраку носаком дали. Судячи зі сліду на штанях, таки точно дали. Дві морди в тарантасі, з зухвалими поглядами. Бачив таких — кримінальники. Поїхали собі, а Шампань до дверей побіг. Його перестрівають люди, щось кажуть, а він уваги не звертає, переляканий. Всередину забіг і двері за собою зачинив на засув. Черга хвилюється, чи не припинили відбір, а я відійшов трохи і став біля вікна, яке відкрите було, бо ж спека в Одесі.
— Заплатити їм треба! — це, здається, голос Шампаня.
— Ні, — чоловік якийсь відповідає.
— Ви не знаєте, що це за люди! Це ж самого Бенціона Кріка бандити!
— А мені начхати! Я ніколи кримінальникам не платив і платити не буду!
— Вони не дадуть нам працювати!
— Нам залишилося одного відібрати. Сьогодні закінчимо і все!
— Вони вас усе одно знайдуть! І мене!
— Припинити паніку! Продовжити відбір! — командує чоловік. Його у вікні не видно, бо штори, але думаю, що це той есер Куровський, якого з ЦК прислали.
Так, думаю, одне місце залишилося, а така ж черга, що не пропхатися! І що робити? З досвіду свого знаю, що іноді треба робити щось різке та несподіване, якийсь хід конем, щоб переламати ситуацію. Ото і я зробив хід: вікно відчинив і заліз у кімнату. А там Шампань і Куровський. Перший злякався, мабуть, за бандита узяв, а другий револьвер вихопив. Я ж перед ними на коліна став, руку на серце поклав.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша: Назустріч славі“ на сторінці 75. Приємного читання.