Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Добре, може, і підійдеш ти нам Сходи-но до лікаря.

— Та навіщо лікар, я — здоровий як бик! — хвалюся.

— До лікаря! Відведи його і запрошуй наступного, — наказує Куровський Шампаню.

— Красно дякую. Візьміть мене, не пожалкуєте! Я до роботи меткий! — аж кричу я від щастя.

Шампань вивів мене до коридора, ним в окрему кімнату, а там лікар сидить у фотелі, а поруч із ним медсестра з нотатником Дивляться на мене.

— Подивіться цього, — киває на мене Шампань.

— Добре, — каже лікар. — Кажи, як тебе звати, і роздягайся.

— Мокій Галібарда, селянин з...

— Достатньо! Чого став? Роздягайся!

Я аж почервонів.

— Тут?

— Тут! Швидше давай!

— Так той, ось же, — киваю у бік медсестри, яка й не думає відвертатися.

— Ти роботу хочеш чи ні? — питає лікар.

— Хочу, — киваю і давай роздягатися. Все зняв, окрім спіднього, стою.

— Все знімай! — каже лікар.

— Все? — я розчервонівся, наче помідор у серпні.

— Все! Швидше давай!

— Ну, як скажете, — зняв я і спіднє. Стою, рукою прикриваю причинне місце.

— Струнко! — несподівано як гаркне лікар. І тут я себе видав. Воно ж недарма в армії служив, так у голову вбили, що скільки років пройшло, а почув і автоматично витягнувся, руки по швах, спина рівно, п’ятки разом — носаки нарізно. Тут вже справді розчервонівся, що ось так просто викрив себе. Бо звідки у селянина армійські навички? Коли чую, сміх за спиною, жіночий.