Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Візьміть мене на роботу! Будь ласка! Дуже треба! Благаю!

Коли зрозуміли вони, що не бандит я, а найматися прийшов, то з полегшенням зітхнули.

— На вулицю іди! В чергу ставай! — крикнув на мене Шампань.

— Візьміть! Я все робитиму! Я сильний! Ось! — схопив стілець за ніжку і підняв одною рукою, хоч стілець важкий, дубовий. — Візьміть! — стілець поставив, став на руки і пройшов. — Все вмію, а чого не вмію, того навчуся! — кричу догори ногами. — Візьміть, не знайти вам кращого робітника! — знову на ноги став, дивлюся на них.

— В чергу! — репетує Шампань, але я бачу, що не він тут головний, то на Куровського дивлюся. Бачу, в кімнаті камін стоїть, а біля нього кочерга. Схопив її і скрутив у вузол. А потім розкрутив.

— Візьмете?

Дивиться на мене Куровський і посміхається, сів за стіл, револьвер сховав, узявся за перо.

— Як тебе звати? — питає мене російською, я відповідаю так само, тільки вдаю, що не вмію російською балакати, то по-нашому, по-мужицьки домішую багато.

— Мокій Галібарда, селянин з Олександрійського повіту Херсонської губернії.

— І що ти робиш в Одесі, Мокію?

— Приїхав закупитися, а тепер заробити дуже хочу. Візьміть мене!

— Що у тебе з обличчям?

Тру я подряпину на щоці, кривлюся, наче з жабою цілуюся.

— Не будеш відповідати — підеш геть! — кричить Шампань.

— Закрий рота! — гримає на нього Куровський. — І що ж сталося, що плани так швидко змінилися?

— Обшустали мене! Як православного! Я ж у дядька Трохима грошей узяв, щоб косарку англійську купити! А мене обдурили! Ось ще були гроші, а ось уже немає! Лежу в небо дивлюся! Гади, запропонували в карти пограти. Раз-два, і все я програв! Тільки ж я бачив, що махлювали вони, на гарячому спіймав, кажу, щоб гроші повернули. А тут прибігло двоє, один з револьвером Наставили на мене, по морді дали. Нічого і зрозуміти не встиг! Поки очуняв трохи, їх вже і слід загув! Тепер мені треба гроші заробити! Я у порт потикався, але там докери чужих не беруть! Куди мені ще бігти! Оце про вас почув і прийшов! — кажу у відчаї, аж сльозу пустив, голос тремтить. — Як мені дядьку Трохиму в очі дивитися, коли і без грошей, і без косарки повернуся? Він же мені за батька! Ростив мене, дурня! Ні! — кручу головою, зуби зчепив, аж хрускотять.

Куровський з Шампанем переглядаються.

— А зі мною стілець піднімеш? — питає Шампань.

— Можу, тільки двома руками, — підскочив і підняв, хоч важкенько було. Поставив, дивлюся.

— А чим ти, Мокію, у себе в селі займався? — питає Куровський. Я, поки Шампаня піднімав, прочитав, що есер пише. Все, що я сказав, записав.