Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

І запам’ятав, як мене звуть. — Що ви тут робите?

— Рятую. Двох людей одразу. Одну від наглої смерті, іншого — від страшного гріха.

— Як ви потрапили до мене в будинок?

— Тихенько вийняв вікно.

— Чому ви прийшли сюди?

— Бо здогадався, що бунтівники ховаються саме у вас.

— Як ви здогадалися?

— Ваша дивна поведінка при зустрічі. Хусткою ви постійно прикривали губи і дуже кахикали, наче справді хворий. Але чомусь вийшли до нас у капцях на босу ногу й легкому халаті. Якось дивно. А потім я довідався, що ви збиралися купувати Чорний гай. А раз так, то мали поїхати подивитися ліс Ось чому там опинився хтось на санях. Хоча людина нападників чекала за кілька верст далі.

— Але це міг бути мужик із села!

— Мужик би втік, щойно почув постріли. Ні, хтось цікавий, хто вирішив дізнатися, що відбувається. Це могли бути тільки ви, бо ж від вашого будинку взимку є прямий шлях до Чорного гаю. Шлях повз дороги та села, шлях, яким можна непомітно проїхати. Цього було цілком достатньо.

— Чому ви приїхали саме зараз, а не раніше?

— Бо сидів у холодній. Пану губернатору не сподобалася моя правда. Але як тільки мене звільнили, я побіг до вас. Добре, що встиг врятувати хоч її, — киваю на Олену. Намагаюся не дивитися на неї, бо вона занадто гарна. Краса розслабляє, а зараз не час для цього.

— Вона — вбивця.

— Вона вирішила виправитися.

— Ви вірите їй?

— Людині можна і не вірити, але в людину вірити треба, — кажу я вислів, який запам’ятав ще з роботи у конторі. Один панотець мене повчав.

— Ну, добре. І що ви пропонуєте? — Боротянський дивиться на мене.

— Ви дасте їй кілька сотень рублів, щоб їй вистачило на нові документи і квиток за кордон. Вона виїде з Росії і зникне з вашою життя назавжди.

— Ви вірите в це? Хіба вона не повернеться помститися за свого коханого?

— Те кохання вже у минулому. І ви це прекрасно знаєте.