Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Ну, то розповідай.

Дивлюся я на конокрада, кисетом помахую, а з кисета запах іде тютюновий, он аж Ванька слинки ковтає.

— Це минулої весни було. Побачив я на ярмарку в Гадячі панича одного. У того в бричці двоє добрих коней було. Хотів ще там їх украсти, але панич обережний був, слідкував за ними. Увечері поїхав. Був він не місцевий, мусив десь зупинитися на ночівлю. То побіг я за нам Пішки. Не одну версту пробіг, аж поки панич не звернув до майстерні Сверстюка. Відчинили йому ворота, завели до двору бричку з кіньми. Сам панич усередину зайшов. Я давай чекати. У двір не поліз, бо там же у Сверстюка двоє слуг, справжні бугаї, якби спіймали, так до смерті забили б. Отже чекав я, коли спати всі полягають. Години зо дві довелося почекати, коли чую: вийшов хтось із майстерні, відчинив ворота. Ось і бричка виїхала. Вже темно було, тільки й видно, що тінь якась у бричці. Виїхав на дорогу. Мабуть, панич не схотів ночувати, додому вирішив їхати. Ач, он як наганяє коней. А в мене вже сил не було, щоб далі бігти. Ну, то я схопив каменюку і кинув. Кидаю я добре, то поцілив у візника Зойкнув той, коні понесли, потім зупинилися. Підбіг я, чую, стогне хтось у бричці. Витягаю його, а тут від місяця світло, і бачу, що не панич! Слуга Сверстюків, тільки одягнений як панич!

— Що за слуга?

— Та у Сверстюка їх двоє було. Німі, страшні, несповна розуму трохи. Завжди ходили у капелюхах, а я коли тягнув, капелюх спав. А там уся голова в шрамах.

— У шрамах?

— Ага, наче ту голову різали!

— Дивно.

— Це ще не дивно. Слугу я з дороги відтягнув, сів на бричку і поїхав. Продав аж на Катеринославщині, повернувся, а тут виявляється, що панич своїх коней з бричкою і не шукав!

— Звідки знаєш?

— А ось знаю! — кривиться він.

— Справник теж у справі? — здогадуюся я.

— Я такого не казав! — лякається Ванька.

— Бачу, що не хочеш ти тютюну! — кажу конокраду, а він ще більше кривиться, наче жаб’ячу цицьку ссе.

— Ну, так, у долі справник. Вкрадеш коней, ще й не продаси, а справник уже тут як тут. Все знає: і що за коні, і якої масті, і скільки приблизно за них дадуть! Ділися, Ваню. Як спіймають мужики, то тебе одного вб’ють, справник і пальцем не поворухне, щоб урятувати. А як гроші, то ділись!

— Багато брав?

— Третину. А за крадених же коней ніколи всю ціну не дадуть! То й половина виходила! А як не даси, то посадить до буцегарні і на каторгу відправить! Ото життя! Тьху!

— А панича ти потім бачив, у якого коней забрав?

— Ні, зник він. Я потім дізнавався. Казали, що гроші при ньому були, і чи то вбили його, чи то сам майнув кудись.

— А сам ти як думаєш?