— Зараз подивимося. А звідки їдете?
— Та з Катеринослава.
— О, довгий шлях. Ні, не доїдете. Зламається колесо, треба ремонтувати, — кажуть мені. І брешуть же, сучі діти. Я ж знаю, що колесо тільки трохи хитається і верст ще сто пройде.
— Ви поки проходьте, чаю випийте, — кажуть мені ковалі. — Ванька, чаю!
Дивлюся — вискочив якийсь чоловік:, одягнений брудно, очі перелякані, на голові капелюх. Махає руками, запрошує до літньої кухні. Вона з каменю складена, як і багато чого тут, бо ж багаті на камінь краї. Добре кухня зроблена, а що одною стіною в горбочок впирається, то і в спеку тут прохолодно. У кухні стіл старовинний, дубовий, на ньому самовар парує. Дивно, думаю, що все тут таке старе. Якщо приїхали нещодавно, мусили тільки будуватися. Хоча могли ж і готове купити.
— У-у, — мугикає до мене Ванька, очима блимає, переляканий якийсь. Показує, що чай можна пити. Приніс меду та хліба білого. Стоїть поруч, в очі заглядає, чим би ще прислужити. Де таких слуг дисциплінованих беруть? Показав йому, що може йти, а він стоїть. Тоді замахнувся на нього, наче вдарити намірявся. Воно як заскиглить, сіпнеться, аж капелюх з голови впав. А там, матінко рідна! Череп поголений і весь у шрамах. Про це я теж чув. Вибіг слуга, я чашку налиту в пічку вилив. Сів із нею, наче п’ю. Коли заходить один із ковалів.
— Що це у вас за слуга дурний такий? Я йому подякувати хотів, а він кричати почав? — дивуюся.
— З дитинства переляканий, не звертайте уваги. Як вам чай?
— Смачний! Я на чаях знаюся, але такого доброго вже давно не пив. Ще чашечку наллю. Як там бричка?
— Та години на дві роботи, не хвилюйтеся.
— І коню їжі дайте.
— Хороший у вас кінь.
— Ага, я його за копійки купив, бо занедбаний був. А зараз хороші гроші мені за нього пропонують, але не продам, бо з Чалим ніяка подорож не страшна.
Налив ще чашку, наче сьорбаю.
— Хліб беріть, мед, — господар пропонує.
— Ага, беру, — намастив добряче, з’їв, чаєм запив. — А куди тут до вітру сходити?
— А в нас туалет є. Тут раніше греки жили, з каменю туалет склали.
Показав мені, де будка, я там швиденько все, що з’їв і випив, виблював. Це я легко вмію. Вийшов, посміхаюся і позіхаю.
— Щось заморився я, мабуть, у затінку полежу.
— Та ви краще в кухні на лаві влягайтеся, щоб ґедзі не заважали.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша: Назустріч славі“ на сторінці 31. Приємного читання.