Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— А де той Ванька зараз?

— Та де, в буцегарні. Тікав від мужиків, довелося поліції здатися, інакше б убили.

— Конокрад твій Ванька, чи що?

— Конокрад. Тепер у Гадячі суду чекає і загримить до самого Сибіру, бідолашний. Ой, а хто це? — злодій зробив перелякане обличчя і вирячився мені за спину. А я йому кулаком у морду, щоб знав, як поважну людину за дурня мати. Думав, що озирнуся я, а він втече. Тільки замість цього аж покотився негідник. Хотів підвестися, а я йому ногу на спину поставив.

— Лежи, стерво!

— Не вбивайте! Не вбивайте! Будь ласка! Благаю! Сирота я! Не від хорошого життя у злодії пішов! Будь ласка!

— Не мене проси, дурню, — кажу йому.

— А кого? — питає перелякано.

— Господа нашого. Я ж лише янгол помсти. Зараз ось один набій з револьвера витягну, барабан крутну. А тепер молися, сучий сину, щоб вибачив тебе Господь, кажу і револьвер до потилиці негіднику приставив. Він як затрясеться, слину пускає, руками землю дряпає.

— Молися, халамиднику! — грізно так йому кажу. А воно ж до того дике, що тільки «Отче наш», та й то з помилками знає. Ну, хоч так. Якраз на «ізбаві нас від лукавого» я барабан револьвера крутнув, злодій аж скрикнув, а я на гачок натиснув. Клацнув бойок, злодій аж зойкнув.

— Ну що, пощастило тобі, негіднику. Помилував тебе Господь, значить, є в тобі, окрім лайна, ще й іскра Божа. Іди звідси, пам’ятай про милість Його та думай, як виправдати довіру Його!

Дав під сраку носаком, і побіг злодій. Переляканий, аж ноги підгинаються. Навряд чи назавжди виправиться, але кілька тижнів чесно поживе, і то вже непогано. Я Чалого запряг і рушив далі. Спочатку в село сусіднє, до церкви заїхав. Панотець там був з росіян, по-нашому не балакав, то довелося з ним російською, від якої я після служби відвик, ледь слова добирав. Та вже якось балакали. Коли спитав я про Сверстюка, то помітно панотець наїжачився.

— А що вам до того Сверстюка? — спитав насторожено.

— Та грошей він мені винен. Мусив ще місяць тому віддати. Не віддав. Тепер виявляється, що зник. Не знаєте, куди?

— Так поліція каже, що згорів він зі всією родиною.

— Якби він грошей мені не винен був, і я б у це повірив. Що він взагалі за людина був? На служби ходив до вас?

— Ходив. Інколи. Тільки ж не вірував він.

— Не вірував?

— Мабуть, сектант якийсь був.

— Сектант?