Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Ще не вирішив. Де кров поділася?

— Таке враження, що була висмоктана. На тілі дитини жодних пошкоджень, тільки на шиї, в районі зовнішньої яремної вени я помітив два сліди.

— Що за сліди?

— Схоже, що від зубів.

— Зубів?

— Здається, собачих. До лікарні часто покусаних привозять, я бачив багато разів. Але от щоб так кров випивалася — ні.

— А не могло бути іншої причини смерті? Отруєння чи задушили?

— Ні, жодних ушкоджень ані ззовні, ані зсередини. Просто кров зникла.

— І що ви написали у рапорті про причини смерті?

— Велика крововтрата внаслідок невідомих причин.

— А де зараз тіло?

— У морзі. Ходімо, покажу.

Лікар проводить нас у холодну кімнату без вікон, де на брилі льоду лежить тіло маленької дитини, хлопчика. Такого тендітного та беззахисного. Я кривлюся, бо згадую про маленьку Моніку. І розумію, що обов’язково візьмуся за цю справу. Бо вбивати гріх, але подвійний гріх — убивати малих та беззахисних дітей.

— Господи! Скільки йому? — жахаюся я.

— Вісім місяців, — каже лікар, підходить, показує. — Ось ті сліди, що я казав.

Я роздивляюся. Справді, схоже на укус, але якийсь дивний.

— Дитина ні на що не хворіла?

— Ні, здорова дитина Я пологи приймав, потім двічі бував на хуторі. Цілком нормальна дитина, то сталося щось дуже дивне, — розводить лікар руками.

Коли тут до моргу забігає схвильована медсестра.

— Пане лікарю, мужики ідуть! — кричить вона.