Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Що? — їх благородь здивовано подивися на мене.

— Вони хочуть отримати побільше задоволення. Полювати на нас повільно, вбивати порціями.

— Про що ти говориш?

— Я бачив таке. У Туркестані. Коли шановне панство полювало на тигра Вони теж не поспішали, бо ж тигрів там зовсім мало. То старанно гнали звірину, хотіли нагулятися перед тим, як убити.

— Я не тигр — я російський офіцер! Мене не можна ганяти! — гнівно каже штабс-капітан.

— Вони не питають.

Ковбой звертається до Мельникова і перериває нашу розмову.

— Що він каже? — питаю.

— Каже, що треба розділитися.

Мельников щось відповідає ковбою, мабуть, заперечує. — Ваню, не можна розділятися, разом ми сила!

— Ваша благородь, разом ми череда! А чередою плентаються тільки на бійню. Рятуються ж поодинці. Треба розділитися. Тоді в нас, може, і буде шанс врятуватися.

— Ваню, ти мені не вказуй, що робити!

— Так точно, ваша благородь! — відповідаю. Хлопці радяться далі.

— Ну, що ж, вирішили таки розходитися, — каже Мельников, коли обговорення завершується. — По двоє. Зулус піде з сицилійцем, ковбой з англійцем, а я з тобою. Але це ми не просто розбігаємося, це маневр!

— Так точно! — киваю.

Першими йдуть англієць із ковбоєм, потім сицилієць із зулусом. А далі вже ми з Мельниковим Ховаємося у лісі, проходимо зовсім трохи, коли я зупиняюся. Дивлюся на їх благородь. Він дивується.

— Що, Ваню?

— Роздягайтеся, — кажу і сам знімаю спочатку той піджак блакитненький, а потім і штани.

— Ваню, ти чого? — їх благородь на мене вирячилися, наче сільська баба на авто.

— Треба так, роздягайтеся, — сам уже й штани зняв. Он поруч калюжа з водою, підійшов до неї, почав ногами топтатися.