Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

Мельников у сумнівах, кривиться, за вуса себе кусає. Потім плюнув.

— А, все одно тебе мазав, руки забруднив! — починає роздягатися. Допомагаю йому намазатися.

— Значить так, ваша благородь. Зараз лягаємо у траву і лежимо, чекаємо. Мовчки, тихенько, не рухатися, що б не відбувалося. Чекаємо, поки Срібні пройдуть.

— А як зрозуміти, що пройшли вони?

— За тишею. Коли Срібні наближаються, тиша настає. Птахи співати припиняють, завмирає усе. То значить — ідуть. А коли підуть, то знову птахи почнуть співати.

Ото й залягли ми. Десь із годину пролежали, коли постріли почули. З двох револьверів. Виходить, Срібні на англійця з ковбоєм напали. Потім крики. І тиша Далі лежимо. Ще десь із годину. Я аж трохи засинати почав. Живіт болить, обережно горілиць перевернувся. Лежу в траві Комахи навколо літають, радо б мене вкусили, тільки багно висохло, узявся я наче скоринкою, спробуй прокуси. Лежу, про три сонця думаю, коли розумію, що замовкли птахи. І тиша така гнітюча настала Навіть додати припинив, очі заплющив, лежу. Відчуваю якийсь вітерець легкий поруч. Лежу. Хвилина, дві, три, п’ять, аж поки перша птаха заспівала За нею й інші. Дивлюся на Мельникова, він аж зблід весь. Киваю, що йти треба.

— Може, полежимо ще для надійності? — шепоче штабс-капітан.

— Ні, ваша благородь. Вони скоро зрозуміють, що ми далі не пішли. Повернуться нас шукати. Ходімо.

— Куди?

— В кубло їхнє, кудись же вони голови з хребтами відносять. Десь воно неподалік. Ото нам туди.

— А далі що?

— А далі подивимося. Ходімо!

— Ваню, куди йти?

— Поки на дерево.

Деруся. І зовсім не для того, щоб на три сонця дивитися. Лізти доводиться довго — дерево високе, і навколо не нижчі. Аж ось на самому вершечку стає видно краєвид. У три боки ліси, ліси, ліси, а в четвертий — пагорби. Скоріше, скелі, бо майже без лісу та рослин. Мабуть, нам туди.

— Три сонця! — дивується їх благородь, що теж видерся. —. Ну такого ж бути не може! Земля ж обертається навколо одного-єдиного сонця!

Тут уже я з подивом на нього дивлюся.

— Хто обертається? — перепитую про всяк випадок.

— Земля, планета наша, — верзуть їх благородь якусь маячню.

— Як обертається? Та всім же відомо, що земля стоїть на трьох китах, а ті на трьох слонах, а вже слони на черепасі, що плаває у прадавньому океані! Як вона може обертатися? До того ж, саме сонце небом бігає, то воно і обертається! — кажу, а їх благородь вирячилися, наче в мене на чолі якась хула на государя написана.