Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Так, вони. Потім он ще самурай із Японії і ковбой з Америки.

— Хто-хто?

— Самурай — це наче дворянин японський, а ковбой — це як ото козак, тільки в Америці.

— І як ото могли япошки ті нас перемогти, коли в них он шаблі? — дивуюся я, позираючи на самурая.

— То не шабля, Ваню, а меч. І сучасна зброя у них теж є, — каже Мельников і помітно сумнішає. Не люблять їх благородь про війну згадувати. Такого надивилися там, що досі вистачає.

— А ото хто, останній? — киваю на худенького чоловічка в піджаку, схожою на наших жидків із Подолу, чорнявого та кучерявого.

— Це сицилієць.

— Хто?

— Народ такий. Вони в Італії, наче чечени в нас, войовничі горяни, схильні до бандитизму.

— Нічого собі компанія, — кажу. — А чому вони всі у своєму одязі, тоді як ми у цьому блакитненькому?

— Не знаю. Зараз спитаю.

Мельников звертається до англійського офіцера, потім ще балакає з чорним французом.

— Виходить так, що їх безпосередньо з місць служби викрали. Срібні. А нас же спочатку Слимаки, а потім уже Срібні, Може, через це До речі, матеріал цей ковбой упізнав. Каже, що зветься він «джинсом» і в ньому шахтарі працюють. Треба щось інше знайти, ми ж служиві люди, — хвилюється їх благородь.

Бачу, що хлопці починають за щось сперечатися. Люди гарячкуваті, одразу за зброю хапаються.

— Про що це вони? — питаю у їх благороді.

— Та вирішують, що робити.

— І які пропозиції?

— Англієць пропонує піти до річки, яка протікає тут поруч, там зробити пліт і сплавлятися до океану. Річка велика, мусять бути якісь міста на ній. Нам би тільки до цивілізації дістатися.

— А чому інші проти?

— Бур просто англійців не любить, зуав теж. Зулусів англійці взагалі знищували.