Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Вони всі з кімнати вийшли, ніхто не залишився?

— Звісно, що всі! Потім імпресаріо, пан Пфальц, приніс чашку з молоком. То на перерві Ксенія Дмитрівна мусили випити, для голосу корисно. Він вийшов, а...

— Він із чимось у руках виходив?

— Ні. Прийшов із чашкою та блюдцем, а вийшов без нічого.

— І в одежі нічого не ховав?

— Нічого.

— Точно?

— Звісно! Він у смокінгу тісному, що там сховаєш?

— Що далі?

— Далі Ксенія Дмитрівна вийшли в концертному вбранні й пішли до зали.

— Вона двері замикала за собою?

— Так, у неї ключ був, який їй пан начальник училища вручили. Замкнула, пішла, а ми біля дверей стали і стояли, аж поки вона не повернулася на перерві.

— І ніхто не підходив?

— Та зовсім ніхто! Ані душі! Бо хто буде коридором ходити, коли в залі сама Ксенія Пальцева співає!

— Нічого підозрілого не чули?

— Ні! Ні, — один каже впевнено, а другий наче трохи сумнівається.

— А кажуть, що ви щось чули в кімнаті, — перевіряю я ті сумніви.

— Та дурниці, нічого не чули! — дратується один з кадетів. А інший мовчить. Дивлюся на нього.

— То що там було? — питаю.

— Нічого не було! — встряє кадет, який не чув.