Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Ви з гауптвахти, хлопці?

— Так, — кивають і затягуються.

— А що ви там робили?

— Та за арештованими слідкували.

— Навіщо?

— Бо вже двічі намагалися в зашморг лізти. Одного разу зі шнурків зробили, а потім сорочку порвали на смуги.

— Чого їм у зашморг лізти? Провину відчувають?

— Та ну що ви, яка провина? Вони ж найкращі на курсі були! Просто сором же великий, така ганьба, що їх підозрюють. А вони ж із благородних родин! Незвичні до таких підозр!

— І що, кажуть, справді вони від дверей не відходили?

— Кажуть, що ані на крок. Так і було, вони ж дисципліновані! Одного з них якось залишили були постовим під час польового табору. Дощ пішов, як ото вчора. І він чотири години під дощем стояв, з місця не зійшов. Там був сарай поруч, Метрів за сто, можна було переховатися. Але ж де поставили, там і стояв. Надійні хлопці, а їх на гауптвахті зачинили, допитують, підозрюють. За що?

— А що взагалі кажуть у корпусі про цю неприємність?

— Дивуються тільки. Незрозуміло, як той діамант зник. Двері одні, під охороною, вікна зачинені. Ксенію Дмитрівну не можна підозрювати, а як пояснити — невідомо. Кажуть, англієць один мусить приїхати. Шерлок Гольмц Справжня зірка, найкращий сищик світу, може, він цю справу розплутає. Ото б побачити його.

— Навіщо?

— Та ви що, ми ж книжки про нього читали. Ось! — один із кадетів дістає з кишені невеличку книжку в м’якій обкладинці. Такі задешево по ярмарках продають. Раніше були лубки про Єруслана Лазаровича, а оце зараз пішли книжки так звані детективні, ось як наприклад про Івана Дмитровича Путіліна, якими граф Маєвський зачитується. Коштують ті книжки копійки, цілком відповідно до того, що там написано. Бо ото читав я їх кілька і тільки головою крутив, бо брехня на дурниці сидить і помилкою наганяє. Я от писав усе як насправді було в житті. Тому, може, і не такі цікаві мої записки були.

— А це хто? — питаю я і беру в них книжку, роздивляюся портрет людини на обкладинці. Капелюх у цієї людини дивний, як у того англійця заїжджого.

— Це ж і є Шерлок Гольмц! Великий сищик!

— Ні, обличчя не його.

— Та звідки вам знати? — дивуються кадети і дивляться трохи принизливо, мовляв, де тобі, ванько, знати обличчя самого Гольмца.

— Так він у корпусі, зараз Ксенію Дмитрівну провідує.

— Та ви що! Чому ж раніше не сказали! — покидали недопалки на землю і побігли як навіжені. Аж книжку мені залишили. Я книжку в кишеню сховав і пішов за гауптвахту. Бачу, з маленького вікна першого поверху дивиться хлопець якийсь. Сумний-сумний, обома руками за ґрати схопився, дивиться в нікуди і зітхає.