Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

Капуста на даху мавпу підманив до себе і взяв на руки. А та — ні щоб тікати — обхопила лапищами своїми викладача, наче маля мамку. Він потроху вниз поліз.

— Розійдіться! Розійдіться! — кричить натовп. Хто б там його послухав, всім же цікаво було на мавпу зблизька подивитися.

— Гольмц по Соборній їде! Гольмц! — крикнув я у натовп, і тут уже всі вмить забули про мавпу і побігли дивитися на загадкового англійського гостя. Поки Капуста зліз, уже нікого і не було поруч. Он він аж здивовано озирнувся.

— А де всі?

— Та щось цікавіше знайшли. А що це за звірина? — дивлюся, як мавпа притиснулася до Капусти, обхопила його і тримає міцно.

— Це орангутанг.

— Хто?

— Орангутанг, мавпа з острова Калімантан.

— Це на Дніпрі десь? — удаю я дурня, хоча де той острів, чесно кажучи, і не знаю. Мабуть, ото внизу землі, де люди вниз головою ходять, а не падають тільки милістю Божою.

— Ну що ви, який там Дніпро! — всміхається Капуста — Калімантан — це острів у південних морях, дуже далеко звідси.

— І що — оце мавпа сама сюди допливла?

— Звісно, ні. Привезли її. Це самочка, маленька ще, їй років чотири-п’ять, не більше. Бачите он, як перелякалася, вона ж зовсім дитина ще. Тихо, тихо, — гладить ту мавпу по голові, наче кота.

— А що вона їсть? Як коза чи як свиня?

— Ні те, ні інше. Їсть фрукти всілякі південні, але може і хліб їсти, і яблуко, цукор любить.

— А банани їсть?

— Банани? Звісно! Це для неї справжній делікатес Бачите, яка вона хороша Наче дитина.

— Та ну що ви таке кажете! — дивуюся я. — Де це ви бачили волохату дитину? Вірменську хіба!

— До чого тут вірмени? — не розуміє Капуста.

— А в нас у полку вірмен один служив з Гянджі, так той був увесь шерстю вкритий, не гірше оцієї мавпи. То, може, і діти в них такі.

— Весь укритий — це включно з обличчям?