TextBook – Марусю!
Він, рідний. А біля нього Іскра Іван. Дівчина за вуздечки їхніх коней взяла.
– Щасти вам, хлопці мої хороші! Щоб вас ні куля не вцілила, ні шабля не взяла! Повертайтеся з перемогою.
Отець Матвій вже срібного хреста над головою підняв – воїнство благословляє. Хрестяться козаки.
– Сурмачі!.. – молодо крикнув полковник. – Чи не пора нам уже рушати – волю Україні здобувати?
Блиснувши міддю, сурми заграли «похід».
– З Богом, товариство! Засвіт ми встали, засвіт і в похід вирушаємо. Пе-ерша со-отня!.. Ру-уш!
І полк, розвертаючись на майдані, сотня за сотнею виходить на битий шлях. Біжать за ним жінки та дівчата, плачуть, щось кричать. Біжить за козаками й Маруся і теж щось кричить, то плаче, то сміється…
Що не робила того дня Маруся, а перед очима полк на майдані стоїть. Ні-ні, та й озвуться в її серці слова: «Засвіт встали козаченьки…» Шепоче їх, а перед внутрішнім зором майдан, море списів, гостроверхих шапок… Колишуться знамена, гримлять литаври… Крики прощання, і ось уже полк посотенно виходить на битий шлях. Незчулась, як і народилися перші два рядки нової пісні:
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі.
Згадала Гриця в козацькім строю, коротке, квапливе прощання, сльози навернулися їй на очі, а з ними і подальші два рядки:
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…
І чує Маруся, ніби полк хором їй відповідає:
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися.
Та за свого миленького Богу помолися…
І полилася пісня – де й слова бралися. Бачила Маруся перед собою картину прощання козака з матір'ю. Засвіт устав козаченько, коня кульбачить. Ледве-ледве сіріє над світом, над горою, де Бобренки живуть, блідий місяць завис…
Стоїть місяць над горою,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місто коханців на Кара-Денізі. Засвіт встали козаченьки...» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Засвіт встали козаченьки… Повість“ на сторінці 16. Приємного читання.