Розділ «Місто коханців на Кара-Денізі Повість»

Це був зоряний час Сагайдачного, як його товариство викрикувало на морського отамана. Але як і годиться, кандидат на посаду мав тричі поштиво відмовитись од запропонованої честі, статечно кажучи при цьому:

– Дякую за честь і довір'я, славне товариство, але ж бо є більш достойніші за мене батьки-отамани, старшини наказні, їх і вибирайте, а мені ще не завадить повчитися в таких навчителів. Та розуму ще і ще набратися.

І так тричі Сагайдачний дякував і тричі, як і велить звичай, відмовлявся, а рада тричі обирала його наказним морським отаманом.

А тоді обраний, вичерпавши ресурс відмовляння, знімав шапку-бирку, про яку казали, що вона вітром підбита, вклонявся раді на всі боки.

– Якщо високодостойне товариство, сивовусі батьки-отамани вважають, що я вартий такої честі, – постараюся виправдати їхнє довір'я!

– Так постараєшся чи виправдаєш, Конашевичу? – кричали занозисті.

– Виправдаю! – твердо відповідав Сагайдачний. – А не спроможуся на таке, то… Утопите мене в морі синьому.

– Утопимо, утопимо, – обіцяло щедро товариство. – Море велике і місця, щоби когось утопити, в ньому завсіди знайдеться!

І піднесли обранцеві булаву.

Як і годиться, Сагайдачний взяв її за третім разом. Аби новообраний отаман не забував свого місця і не зневажав рядових козаків, як і козацтво в цілому, старі січовики посипали йому голову піском, мазали його грязюкою.

Сагайдачний дякував за ласку й довір'я, вклонявся на чотири боки.

А потім козаки, учасники майбутнього походу, присягалися бути вождю слухняними та виявляти йому повагу. Лунали вигуки:

– Будь здоров, батьку, спочатку!

– Сирно, сирно!..

Сагайдачний укотре подякував товариству за ласку й довір'я.

– Будь нашим отаманом, а ми тебе будемо зело слухати!

Сагайдачний знав: будуть слухатися. Але доти, поки йому сприятиме фортуна. А зникне вона, одвернеться од нього, чернь хутко скине його з отаманства (буває, що й життя тоді позбавить). Таке воно, морське наказне отаманство!

Потім відбирали для походу дві тисячі козаків і це тривало довго й галасливо. Формували з відібраних загони (партії). Командир – військовий старшина Сагайдачний. Йому вручалися клейноди – символ влади. До них належали: корогва (прапор), бунчук, булава та пірнач, литаври й печатка. У поміч йому вибирали – писаря, осавула, а також чотирьох полковників – на кожні 500 козаків, при них теж писар та осавул.

Грає синє море,

Грає серце козацькеє…