Розділ «Місто коханців на Кара-Денізі Повість»

Скільки триватимуть російсько-турецькі війни, стільки й допомагатимуть російській армії запорожці, а їхня Дунайська флотилія здобуватиме славу російській зброї. (Між іншим, за списками морських екіпажів, 90 відсотків командного офіцерського складу мають іноземні прізвища, а 70 відсотків рядових набрані з України.)

«Без сумніву, сучасна Росія має право пишатися своїми здобутками, але при цьому не слід забувати хто і як їх для неї зробив, – пише в Інтернеті український історик. – Як власне і нам пора осмислити свої здобутки для чужих. Раз і назавжди позбутися комплексу меншовартості, який в нас так успішно виховали і закріпили на генному рівні. А це можливим стане лише тоді, коли ми відкинемо нав'язані нам чужі стереотипи, напишемо самі свою історію, ґрунтуючись виключно на здоровому глузді, національних інтересах і об'єктивних документальних даних. Слід раз і назавжди повернути викрадену російськими царедворцями славу і розвіяти міф про пріоритети Росії на Чорному морі».

За переказами у Військовій Скарбниці козаки ховали свій військовий скарб. Ось як свідчить Боплан:

«Розповідають, що козаки заховали тут у каналах безліч гармат і ніхто з поляків не знає цього місця, бо вони ніколи не бувають тут, а козаки з свого боку тримають це у великій таємниці».

Там же, у Військовій Скарбниці, у вузьких звивистих протоках, що їх маскували високі зарості очеретів та чагарі, стояла запорозька флотилія, її охороняли козацькі пікети, що були там розташовані.

Ще із свідчень Боплана:

«Тут загинуло чимало турецьких галер… які заблудилися між: островами і не могли знайти дороги, тим часом як козаки у своїх чайках стріляли в них з очерету. Відтоді галери не заходять у Дніпро далі як на 4—5 миль од гирла».

У Військовій Скарбниці козаки будували свої знамениті чайки.

На будівництві козацького флоту, як свідчать історичні дані, працювало 5—6 тисяч козаків одночасно. Шістдесят чоловік – спеціальна бригада корабелів – за 15 днів впорувалася з човном, що вже врочисто став зватися чайкою. Чи байдаком. («Ой заграй, заграй синеньке море, Та під тими байдаками, що пливуть козаки…» Т. Шевченко). Але назва утрадиційнилася як чайка. Мабуть, тому, що човен був такий же летючий на морі, як білокрилі чайки в небі…

Усі гуртом за 2—3 тижні споруджували 80—100 човнів… Ох і грало ж тоді козацьке серце, за зиму знудьгувавшись за морем бурхливим, часто навіть скаженим, але все одне любим молодецькому серцю, морем синім, котре Чорне – пахне, пахне козакові мандрівочка до турків у гості. І що з того, що в турків воно Кара-Деніз, зле, чорне море, що з того!

Човен виходив у довжину 20 метрів і в ширину чотири.

Та стільки ж у висоту.

Його перегороджували дошками та лавами, ставили щоглу, напинали заздалегідь пошиті вітрила, що залюбки ловитимуть вітер буйний. Так, наче лялечки, народжувалися у Військовій Скарбниці знамениті козацькі чайки, в піснях і в думах оспівані.

Ставили два стерна – на носі й на кормі, що забезпечували судну швидкість на поворотах. А вже тоді до бортів кріпили кочети на шістнадцять-двадцять весел, ликом з липи або черешні прив 'язували снопи очерету до бортів – щоб чайка надійніше трималася на поверхні бурхливого моря. Верхньої палуби не було, тож човен навіть заповнений водою не тонув, утримувався на в 'язках очерету.

Екіпаж набирався здебільшого з вихідців придніпровських степів – чомусь з них виходили найкращі моряки, справжні «морські вовки степів», як називали їх турки. Хлопці та дядьки зодягали сорочки й червоні та малинові шаровари – оце й уся форма та екіпіровка. (Ну, ще прихоплювали шапку та сяку-таку благеньку свитку від негоди.)

Озброювалися. На кожну чайку ставили чотири чи й більше фальконетів (дрібнокаліберні гармати), на лавах всідалися за весла п 'ятдесят чи сімдесят козаків, кожен з яких мав по дві рушниці, шаблю, п'ять-сім фунтів пороху, свинець…

Чайку завантажували ядрами, порохом. Сухарів бочку, пшоняну кашу та борошно – теж у бочках. Розведене у воді, змішане з кашею, воно заміняло морякам і їжу, і напій. Смаку таке їдло не мало, як і вишуканості, але силу давало, а що ще треба козакові? Горілки ж – ні-ні, бодай і грамини! Сухий закон!

А далі, як писатиме Поет:

У неділю вранці-рано

Синє море грало,