Розділ «Місто коханців на Кара-Денізі Повість»

Малим Петрик охоче вірив, що він звідти, з восьмого, Божого, неба. І від тієї віри йому солодко і лячно водночас ставало, і так таємниче-незбагненно, що таємницю його походження-з'яви на Землі не хотілося й розгадувати.

– І народився ти не під сонцем, як ми усі, а під місяцем…

Коли з'являвся в небі молодик, бабуся радила Петрику стати личком до місяця й, хутчій перехрестившись, прочитати «Отче наш» – щоби Господь послав нове щастя й здоров'я… Ще й застерігала: показувати пальчиком на місяць, тикати на місяченька – гріх. Усохне пальчик. А якщо вже покажеш, то треба потім пальчик прикусити…

Минуть роки і вже на Січі Петро дізнається, що місяченько в небі – то козацьке сонце, а отже, козаки – це місячні люди.

Усі свої справи і походи, – особливо морські, – козаки починали вночі, при світлі козацького сонця. І Сагайдачний буде дотримуватися цього звичаю козацького і тому йому завжди таланитиме в морських походах.

А ще ні-ні, та й віритиме (згадавши свою няньку-бабусю), що він і справді не з Землі, а з восьмого неба… Так хотілося в те вірити, і він вірив.

Чотири кари козацькії…

Коли Петро Сагайдачний прибув на Січ, гетьманом Козацької християнської республіки був легендарний Самійло Кішка. Легендарний і, здавалося, невмирущий, якому й кінця-віку не буде, і об якого всі негаразди й бігти розбиваються, як хвилі об кам'яну скелю – уже тоді про нього на Україні співали пісні.

Самійло Кішка провів чимало успішних морських походів на турецьке узбережжя. В одному з них потрапив у полон. Як міцного і тямковитого в морській справі, його направили рабом-веслярем на галеру, де й прикували ланцюгом до банки – греби, Самійле, греби урус-шайтан, гяур невірний! І Самійло Кішка гріб. Не багато й не мало – а цілих… Цілих 26 років! Чверть віку! Ціле життя. Але витримав – здоровий нівроку був козарлюга! З неволі вирвався, організувавши на каторзі повстання невільників, під час якого перебили варту та екіпаж судна і повернулися на захопленій галері на Україну – героями!

І знову Самійло Кішка обирався гетьманом, ходив у походи, сухопутні й морські. А по всій Україні, як він вирвався з турецької неволі, співали «Думу про Самійла Кішку» кобзарі та лірники. Кінчається вона такими рядками:

Кішку Самійла поздоровляли.

«Здоров, – кажуть, – здоров, Кішко Самійле,

Гетьмане запорозький!

Не загинув єси у неволі,

Не загинеш і з нами, козаками, на волі!»

…Слава не вмре, не поляже!

Буде слава славна

Поміж лицарями,

Поміж друзями,

Поміж лицарями,