Розділ «Місто коханців на Кара-Денізі Повість»

Товариство кошового

На раді прохало:

«Благослови, отамане,

Турка пошукати

Та за Тендер погуляти,

Турка пошукати».

Чайки і байдаки спускали,

Гармати риштовали,

З широкого гирла Дніпрового випливали…

Похідний отаман давав знак, на валу Січі бухкали прощально гармати: щасливої дороги, морські вовки степів!

З піснями, з веселими гуками спускалися в пониззя Дніпра.

Гай-гай, що то було за видовисько! Квітнув малиновими шликами козацьких шапок батько Дніпро, тріпотів білими вітрилами, майорів козацькими чайками, що їхню вервечку на першому човні вів наказний морський отаман, що й заміняв козацькій флотилії адмірала.

Перед гирлом Славути сторожко таїлися у плавнях. Пісні-співи затихали.

Завмирали, поховавшись у численних протоках між стінами непроходимого очерету на своїх чайках – ночі очікували. З'яви в небі місяченька, сонця свого козацького…

При місяці вирушали далі – тихо-тихо гребучи, ані стукоту весел, ані гомону – треба було мимо турків непоміченими зі своєю флотилією, – а це не просто, – прошмигнути. Хіба що на тій чи тій чайці, невтерпівши – де були добрі співуни, – тихо затягнуть:

Ой у лузі та ще й при березі

Червона калина…

Породила молода дівчина

Хорошого сина.

Того самого, якому не дала «ні щастя, ні долі». І вже бадьоріше виводили: