Розділ «Ордер на любов Роман»

– Нічого не вдієш. У руських сила, тож доведеться тепер їм служити. Вони за один день Січ розігнали – от яка у них сила! А у світі так заведено, що слабкіші прислужують сильнішим. Я гусарам послужу, а ти – мені. А там – видно буде.

– Видно, Вихресте, уже не буде. Буде пітьма!

– Нічого, сови й у пітьмі живуть. А ти, осавуле, під вечір накривай стіл. Та пощедріше. Прийду до вас… ге-ге… у гості. І щоби Оксана… Чуєш, щоб Оксана була на місці. Щоби щирим злотом сяяла, вбрана у все найкраще! Так бажаю! Про неї мову поведу. Хоча, мова моя буде коротка, заберу її та й усе. А вас пошлю під три чорти!

Савка навідріз відмовився накривати Вихресту стіл і заборонив те робити й Соломії, яка вже було зібралася щедрістю пригощення змінити Вихрестів гнів на милість.

– Не великий пан – не смій! – як відрізав Савка. – Як був він вихрестом, не знаю з якої віри його в нашу вихрестили, таким мізерним вихрестом і залишився. Обійдеться той турок і без пригощення.

– Але ж на його боці тепер і справді сила, – спробувала було заперечити Соломія. – Не злиняємо, як пригостимо цього вилупка. Гусари порядкують у слободі, як у себе вдома, а він же з ними.

– Пригріли зміюку на грудях! Вихрестили чужинця, а воно своїм для нас і не стало. Бо скільки вовка не годуй, а він все дно в ліс дивиться. На свою голову пожалів колись його, безрідного башибузука, то й маю тепер клопіт! Маю розплачуватися! А думав же – сліпець! – що з нього добрий буде козак! А з нього козак, як з лайна куля. Хай спробує до нас поткнутися! Я… я його зустріну!

Вихрест посмів.

З'явився, як і застерігав, під вечір. Чи не з порогу, граючись нерозлучним нагаєм, заявив Савці, що хутір його з «усіма строєніями, землями, з усім добром, худобою та кіньми» віднині переходить у власність пана штаб-офіцера гусарського полку Акімова, адже зять його, Савки, був у шайці Пугачова, «вор і ізменнік», а таких нині не милують. Він оружно виступав проти матушки-государині, а тому, як і всі пугачовці, оголошується поза законом.

– Знищивши Січ, ви ще згадуєте закон?

– Такий… тепер закон. Управляти хутором штаб-капітан Акімов призначив мене, підосавула Вихреста. Чи то пак, тепер уже повного осавула.

І ще додав, нахабно дивлячись Савці в очі й скрива шкірячись, що колишнього запорозького осавула Савку Пишногубого та його Соломію велено виганяти з хутора втришия!

– Ой, Божечку ж! – зойкнула Соломія. – Куди?

– Туди, куди захочете. А точніше – під три чорти! На всі сторони світу! Вибір у вас великий куди йти. Мусите дякувати панові штаб-офіцеру, що він проявив до вас милість і дарує вам волю йти туди, куди самі захочете. А не захочете, можете й зостатися в слободі. Але – в робітниках у пана штаб-офіцера. Та я радив би вам змиватися звідсіля – у ваших же інтересах! Не накрили мені стіл, то й панькатись з вами не буду. Сьогодні ж і маєте з хутора змитися! Із собою вам дозволено взяти лише те, що можете понести. І щоби до ранку вашого й духу тут не було! Не послухаєтесь – вам же й гірше буде. Ніхто вас тепер не захистить – усе Запорожжя захоплене російськими військами, влада кошового мекнула! Його самого буде не сьогодні-завтра арештовано. Разом з військовими старшинами. Тож тікайте хутчій із цих країв – моя вам порада. За так дарую. Беріть, що зможете понести і гайда. У світ широкий! Та дякуйте мені. За доброту мою. А міг же шепнути штаб-офіцерові і вас би до Тараса запроторили у льох. Але я добрий. Попрохав начальника гусарів відпустити вас з живими душами. Не забувайте про це. І щоби завтра у слободі вами й не воняло!

Савка з-під лоба люто зиркнув на Вихреста.

– Сам навоняв, нагадив як тхір, а тепер ще й хвастаєш? Чим? Своїм смердючим нутром?

– Но-но! Ще одне слово і я… Я не подивлюся, Савко, що ти колись мене прихистив і в підосавули провів!.. Бувайте! Щоби до ранку вас тут не було! Якщо хочете ще пожити в білому світі!

І хряпнув дверима.

– Пес! Скажений шолудивий пес! – бігав Савка. – Навіть вороги, навіть турки з мене так не знущалися, як цей…

– Савко, доведеться підкоритися…