Розділ четвертий, тривожний, бо герої опиняються в тупику

— То що ви в такому разі пропонуєте, мушкетери? — спитав Тис, закохано поглядаючи на пляшку.

— Думаю, треба копати на самому кордоні, це максимально близько й зручно, — після хвилі роздумів відповів Ичі.

— Та ні, копати на кордоні — це вже перебір. От рухівці ж не пішли проводити збори в сам будинок КҐБ, правда? — Геній Карпат розтягнув паузу, випив, а потім, кривлячись від огиди, випалив: — Треба копати в центрі. У нас же у Ведмедеві центр — це ніякий насправді не центр, він знаходиться майже на околиці, близько до кордону. Це ідеальне місце. Тільки треба вигадати причину, якісь будівельні роботи чи що, аби ми могли спокійно копати, та що там копати — бурити землю й вивозити її звідти вантажівками у всіх на очах!

— Смілива ідея, але, здається, геніальна! Наливай, Ичі, наливай, справу вирішено!

Господар розлив залишки пляшки по чарках, всі цокнулися й випили, а Ікар продовжив:

— Завтра зранку всі йдемо до мера, він мій друг, ми його легко переконаємо. Геніальна ідея, геніальна! У центрі, у всіх на виду, з дозволу мера! Хо-хо, геніально!