Розділ чотирнадцятий, дія якого розгортається за тиждень до урочистого відкриття Фонтана Єдності

Учитель жваво крутив педалі, підтверджуючи стару ведмедівську приповідку, що велосипед — це коли задниця їде, а ноги йдуть пішки. Центральна площа була порожньою, тривала пообідня сієста, і більшість ведмедівців воліла відлежуватися в прохолоді своїх осель. А з-поза будівельного паркана долинало монотонне гудіння установки, що невпинно прокладала тунель завдовжки в Тисову мрію. Озирнувшись і перевіривши, чи жодні сторонні очі не вистежують його, Тис відкрив хвіртку власним ключем, прошмигнув усередину й так само швидко замкнув за собою прохід. Тепер усе виглядало значно охайніше й серйозніше, ніж у часи покійного Ичі. Під дубом стояла будка-кабіна керування тунелепрокладувальною машиною, в якій і працювали на комп'ютері Ігор і Йосип Ляхи. Праворуч від неї у три ряди були складені метрові відрізки труб. Тепер їх уже було значно менше, ніж на початку робіт, адже більша частина тунелю вже була викладена. Ліворуч стояли дві вантажівки й апарат, що вимивав нагору землю. З нього бив вертикальний струмінь води, який наївні ведмедівці й сприймали за майбутній фонтан. Сама чаша Фонтана Єдності — досить, слід визнати, простенька й бідна — також лежала поруч, разом із фігурою красивої жінки, що мала символізувати Європу: з її рота, вух і лона мала витікати вода. У кутку майданчика, у найбільш непримітному місці, стояли два велетенські закриті ящики, в яких від світу Божого переховували вагонетки майбутнього потяга.

У кабіні сидів Йосип. Зауваживши Тиса, він на його появу ніяк не відреагував. Тобто кивками голови вони, звісно, привіталися одне з одним, але було очевидно, що маломовний будівельник не прагне спілкування. Учителеві здавалося, що ці будівельники, як і взагалі вся команда, ставляться до нього зневажливо, не поважають, насміхаються і стороняться. Але він заспокоював себе тим, що все це лише наслідок хвилювання і параної, бо з кожним днем напруга зростала: до відкриття фонтана залишалося кілька днів і ночей, що ставали безсонними. Тис трохи повештався майданчиком, розглядаючись довкола, а потім присів у затінку дуба. Все було чудово й згідно з графіком: тунель мав вилізти на угорській стороні вже до Дня Незалежності, потім під дубом нашвидкуруч мали встановити чашу фонтана й фігуру жінки-Європи, під'єднати це все до міського водогону — й запустити Фонтан Єдності. Уже за тиждень усе мало запрацювати.

Літня спека розморила вчителя, який сперся спиною на столітній дуб і кожною своєю клітинкою відчував вібрацію підземних робіт. Цей масаж був єлеєм на душу Тиса, адже тремтіння означало втілення його мрії, реалізацію його ідеї, кожен міліметр уперед насправді був кроком у безсмертя. Солодка дрімота огорнула вчителя, він накрив капелюхом своє обличчя і втомлено захропів, опустивши голову на груди. Уві сні він побачив свій тунель як дорогу в потойбічний, але кращий світ, а самого себе — Хароном, що перевозить душі людей. Зрештою, вихід українців у Європу через цей контрабандний лаз мав бути свого роду ініціацією, адже зайшовши з цього боку, вони потім виходили в іншу, омріяну, а отже — щасливу дійсність. Це було втіленням історичної «підземної залізниці» в США, коли негри-раби втікали в штати без рабовласництва, стаючи таким чином вільними. А хіба українці не схожі на чорних рабів, яких колючий дріт кордону відділяє від заможної дійсності Європи? Потрапити в яку можна буде, лише подолавши останнє випробування — тунель. У якому на великому човні сидітиме він, Тис. Тунель у сні вчителя був чорним, безмежним і наповненим водою.

Раптом до човна підійшов його знайомий з генделика, Йовшка. Один із найзаклятіших ворогів Тиса, який весь час кепкував з учителя за пляшкою: сміявся з патріотизму, Україну називав проклятою державою, а князів — нікчемами, що втратили все. Виголошуючи свої тости, він неодмінно підколював Тиса, перефразовуючи, наприклад, гасло українських націоналістів. У його п'яних устах воно звучало так: «Здобуду Українську Державу, або виїду навіки з неї!». Після чого весь генделик заходився лихим реготом. Уперше відчувши свою владу над Йовшкою, Тис узяв його в човен, а посеред тунелю зіштовхнув веслом у воду. Супротивник бовтався й благав про порятунок, але вчитель залишався невблаганним — і Йовшка пішов на дно. Тис ще довго вдивлявся в темну глибину, торжествуючи і насолоджуючись перемогою, аж доки на дні не зблиснув золотий плавник смерті. Придивившись уважніше, Тис похолов, бо побачив там, унизу, себе, а з його рота виблискувала не золота монета, а золотий зуб. Смертельно перелякавшись, Тис прокинувся весь у холодному поту, його серце калатало, як навіжене.

До відкриття Фонтана Єдності залишався тиждень. Усього лише тиждень, сім днів.