Розділ «Ваш вихід, або блазнів ховають за огорожею»

Валерій (з дивними інтонаціями. Здається, у нього болить горло). Ні. Не цінна. Ось, дивіться самі.

Кожум’яка-молодший довго крутить кульку в руках.

Валерій. Ви розчаровані? Очікували іншого? Розраховували на антикваріат?

Щока Кожум’яки-молодшого сіпається інакше, ніж все тіло: раз, другий. Це добре видно. Зараз горять всі прожектори, включено освітлення рампи. При яскравому освітленні обличчя без гриму виглядають виразно, різко.

Валерій (дуже тихо). Ви досі наполягаєте на своїй частці?

Кожум’яка. Так! Наполягаю! Вам не вдасться обдурити мене! Я інвалід! Мені немає вісімнадцяти...

Валерій. Ну що ж, ваш вихід.

Кожум’яка. Що?!

Валерій. Я хотів сказати: ваш вибір. Мені зовсім не хочеться вас обманювати. Давайте зробимо так: ви виплатите мені мою частину, і я віддам спадок вам. Цілком. Домовилися?

Кожум’яка (з підозрою). Нннн... Н-ннааа-аа... Напевно, загнете?

Валерій (збираючи увесь свій шарм). Ображаєте, хлопчику. Червінець вас улаштує?

Кожум’яка. Вісім! Ну, вісім п’ятдесят...

Валерій. І мито за ваш рахунок.

Кожум’яка. Яке мито?

Валерій. Зараз я викличу нотаріуса. Він все оформить.

Кожум’яка. А-а-а... Мито навпіл!

Валерій встає. Десь, мабуть, на вулиці лунають два постріли. Швидше за все, хлопчиська граються петардами. Луна віддаляється, тікаючи на інший кінець міста — до запорошених «кишень» сцени, де зберігаються декорації, які віджили своє. Довга тінь тягнеться навскоси від Смолякова до авансцени. Чорна тінь.

Неможлива — при такому освітленні.

Шум вулиці стихає.

Зовсім.