TextBook — ...гівно! Ти зрозумів, Лерко, — повне гівно!
Ах, травестюхи, сіль землі! Пил куліс! Я і не помітив, коли вона підійшла. На сцені метушилися робітники, мурашками розтягуючи вигородку, режисер давав останні вказівки завпосту, синьому від щетини й вічного похмілля, а Лапочка сиділа поруч, закинувши ногу на ногу, і висловлювала свою думку.
— Хто, Лапочко?
— Я. Тобі добре: шебуршиш тихесенько, бабки рубаєш і насрати тобі на високі почуття! А у мене, може, депресія?! Я, можливо, завтра еленіуму наковтаюсь і здохну. Сорок пігулок. І в гарячу ванну.
— Фталазолу наковтайся. Сорок пігулок. А у ванні, Лапочко, вени ріжуть.
— Ні, вени не хочу, — на повному серйозі сказала вона. Розпустила верх корсажного шнурування, глибоко зітхнула. — Лежи в кров’яці... Бридко. Ех, Лерику, кльовий ти чувак! Простий, як правда. А наш педик мене поїдом їсть: «Вікто’ія Се’гіївна! Ще ’азик діалог з А’кашенькою! Вами не ’озк’ито т’агедійность мотивацій!» Я цей діалог вже в сортирі видаю і змиваю! Трагедія, м-мать... Передача «Я сама»: як подолати клімакс...
Педік — це був їхній режисер. Аркашка — Дон Хуан, прем’єр-коханець на пенсії.
Кльовий чувак — я.
Цікаво, як вона мене позаочі величає?
— Ти просто Аркашу терпіти не можеш, Лапочко. І весь тобі психоаналіз.
— Точно! — маленька акторка раптом завелася. Сунула в зуби сигарету, але підкурювати, провокуючи «педика» на скандал, не стала. Збила в кутик рота, прикусила дрібними, блискучими зубками. — Лерко, ти геній! Мейерхольд драний! Аркашка мене за стегна мацає. На коліна всадить, нібито по ролі, і давай старатися! А у нього долоньки вологі, липкі... Слухай, Лерко, пройди зі мною діалог! Ну хоч разок! Я ж потім буду під Аркашкою діалог пихтіти, а тебе, золотого, згадувати! Ну що тобі варто, Лерику! Наташка твоя не ревнива...
— Слухай, ти зовсім з глузду з’їхала...
— Та що ти ламаєшся, наче целочка! Пройди разок, і гуляй. Мені різницю потрібно відчути! Ну, просто репліки підкидай...
— Лапочко, я тут у справах. Години на дві, не менше!
— Ну і забийся зі своїми справами! Лерко, рідненький, я покурю, почекаю...
Чого хоче жінка, хоче Бог. Виражаючись культурно, хрін відкрутишся.
Як там співав Вертинський?
И вынося привычные подносы,
Глубоко затаив тоску и гнев,
Они уже не задают вопросы,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Де батько твій, Адаме?» автора Олді Генрі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ваш вихід, або блазнів ховають за огорожею“ на сторінці 29. Приємного читання.