Розділ «Ваш вихід, або блазнів ховають за огорожею»

— Мішель Гельдерод, бельгійський драматург. П’єса «Ескоріал». Там король садить блазня на свій трон, примушує зізнаватися в коханні до покійної королеви, а потім наказує кату його задушити. І це все під церковні дзвони і завивання собак. Жаскувата сцена. Навіть в театрі. А в житті...

Мене пересмикнуло. Ледь пиво не розлив.

Ясно пригадалося: гастролі Ризького академічного, і Будрас, вже старий, хворий, в ролі короля-садиста, зірваним голосом шепоче в завмерлий зал: «Хіба святі таїнства призначені для блазнів? Підемо, виконаємо святий обов’язок!» В очах Будраса сльози, справжні, без дурнів, а за спиною його Людина-в-червоному навалилася на блазня Фоліаля і душить, душить, мовчки, беззвучно, байдуже...

— Справді, збігається! — в очах підполковника спалахнув вогник азарту. — А нумо, нумо, давайте: я вам розповідаю, а ви вгадуєте!

— Ну, знаєте! Я не енциклопедія. Мало що маніяку в довбешку трісне?..

— Але двічі вгадали?! «Отелло» і цей... «Ескоріал». Два з двох — чудовий результат, вам так не здається? Отже: убита молода жінка. Сексуального насильства не було. Скоморох ударив її по голові, оглушив, зв’язав і з каменем на шиї кинув у воду. Що робив раніше — невідомо. Ніяких незвичайних предметів на місці злочину не виявлено.

— А човна там не було?

— Човна?.. Ні. Він зіштовхнув жертву з берега, це точно.

Розводжу руками:

— Тоді не знаю. Був би човен — міг би припустити, що «Му-му». Або «Із-за острова на стрижень...».

«Му-му» Матвій Андрійович проковтнув. Запив пивом. А мені стало соромно: людина серйозно питає, а я зі своїми жартами... Та ще на таку тему. «Є речі настільки серйозні, що про них можна тільки жартувати». Станіслав їжі Лец. Ось вона, моя гнила сутність інтелігента: до будь-якого випадку знайти відповідну цитату і сховатися за нею. Щось на кшталт «А відповідати хто буде?» — «Пушкін!»

— Гаразд, продовжимо. Сумніваюся, правда, що є така п’єса... Загалом, справа була в підвалі будинку, призначеного під знос. Скоморох прив’язав дві жертви до батареї поряд з газовим балоном, відкрив вентиль, кинув щось палаюче і пішов.

— Сигарету. Сигарету він кинув запалену.

— Ви упевнені? Чому?

— Тому що цю п’єсу я знаю. Вона в ТЮГу йшла. Олексій Дударев, «Поріг», з життя бомжів. Колишній афганець, що схибнувся після Кандагару, прив’язує двох «борців із гниллю» біля балона... Тільки у п’єсі вибуху встигли запобігти. А у виконанні Скомороха, наскільки я розумію, ні.

— На жаль, — похмуро киває старший слідчий. — Вам би, Валерію Яковичу, в «Що? Де? Коли?» грати... Виходить, він з жертвами спектаклі розігрував?

— Виходить, що так.

— Гаразд, давайте ще один випадок, «контрольний». Ось вам зовсім вже «екзотика». Трупи трьох молодих чоловіків було знайдено в покинутому приватному будинку. У лівій очній ямці кожного знаходилася стріла від спортивного лука, яка проникла в мозок, що і стало причиною смерті, — Матвій Андрійович, здавалося, дослівно цитував протокол огляду місця злочину. — Трупи були вкрито вовняним покривалом, частково розплетеним.

— Досить. Антоніо Буеро Вальєхо «Вона ткала свої мрії». Сцена повернення Одіссея на Ітаку й убивства женихів.

— Почекайте! Вальєхо — це художник! Або він...