Розділ «Ваш вихід, або блазнів ховають за огорожею»

Замовлення принесли, на превеликий подив, швидко.

— Знаєте, Валерію Яковичу, я і сам здивований: навіщо вас сюди запросив? Ну, пиво — це святе, — Качка кривить губи у дивній, хворобливій усмішці. — Напевно, просто поділитися ні з ким. Колеги не зрозуміють. Хіба що ви. Дивна історія виходить з нашим Скоморохом. Зізнання є, речові докази наявні, розповіді свідків — теж. Злочинець був смертельно поранений при затриманні й помер у лікарні. Суду, відповідно, не буде, справу можна закривати. Та її, вважай, уже закрито. І все-таки...

Виходить, він не щодо «Хонди» і цигана. Ф-фух, аж від серця відлягло!

— Цей красень Кожум’яка у нас і раніше проходив. Років десять тому. Свідком. То ж і, думаю, звідки мені його фізія знайома? Була одна справа: повний «глухар». Я ще з капітанськими зірочками походжав... Ніби до різного звик, задубів серцем, але дотепер як пригадаю — мороз по шкірі. Три випадки. Загалом — дев’ять трупів за тиждень. І жодної зачіпки! Розчленування без мотивів. Деякі частини тіл взагалі не знайшли. На рештках — сліди кігтів, зубів... Немає у нас таких звірюк! Немає і не було! Тим паче в місті. Так от, Кожум’яка у двох випадках з трьох свідком проходив. Нічого доладу не бачив, то правда. Хоча тепер думаю: брехав. Бачив він. Може, тоді й посунувся, від стресу. Потім, через рік, його, до речі, за нісенітницю схопили — дрібне шахрайство. Штрафом відбувся...

Качка помовчав. Двома ковтками допив пиво. Покликав офіціантку, замовив ще. Я жував бутерброд з баликом, але після розповіді підполковника не відчував смаку. Схоже, це тільки прелюдія. Квіточки.

— Думаєте, це він і був? Скоморох? Тоді?! — з надією хитнувся вперед Матвій Андрійович. Немов сподівався, що я йому відповім. І фотографії надам: Кожум’яка гризе руку потерпілого. — Хоча... Він потім ще двічі свідком проходив. Чорт, і як ніхто нічого не запідозрив?! До нього смерть прямо липне. Років сім... або вісім?., а, байдуже! Артист один під трамвай вночі потрапив. Ну де він в три години ночі трамвай знайшов?! А пізніше свідок знайшовся.

— Кожум’яка?

— Звичайно.

— А артист звідки? Наш, місцевий?!

— Місцевий. Театр-студія «Біля віадука».

Я знав, про кого говорить підполковник. З Льошею Сайкіним, безглуздо загиблим під колесами, ми були знайомі. І в газетах писали. Правду кажуть, що наше місто — велике село. Всі один одного знають. А випадок був справді дивний. Чи ж не Скоморох Льошку під колеса штовхнув?!

І, ніби у відповідь, крізь сигаретний дим:

— ...ще було. Двоє наркоманів перехожого зарізали. Знову — єдиний свідок. Але там у нього чисте алібі. Нарків через день узяли, вони зізналися... Ну ось скажіть: хіба може таке з нормальною людиною увесь час траплятися? Як вбивство — він тут як уродився. Свідок. Нутром чує, на запах іде. Приходить і дивиться. Ні, упевнений: він давно від цього схибнувся. Пробачте, я говорив вже...

У роті пересохло. Наслідуючи приклад Качки, замовляю собі ще пиво.

— ...з’ясували: іще два небіжчики за ним. З невпізнаних. Сам у зізнанні написав. І сповідатися встиг, попа в лікарню зажадав. С-скотина! У пеклі йому горіти, в пеклі! Хоч ти гопки перед попом скачи... Дванадцять жертв за чотири роки. Щораз інакше. Ось, коли брали його — вірші «живця» читати примушував. З «Отелло». Спасибі, до речі, за підказку. А з іншими...

Качка беззвучно жує губами, збираючись з думками.

— Підлітка з ліцею біля церкви убив. У Молодіжному парку. Там райвідділ за три кроки: не побоявся. Ні Бога, значить, ні нас. Вранці убитого знайшли. Батюшка на службу приїхав, а тут — труп. Сидить під кленом задушений. На голові — ковпак з адено-форами, в руці — брязкальце, а поряд чомусь три дворняги бродячих прив’язані. Виють...

— Мішель Гельдерод, «Ескоріал».

— Що?

Він навіть здригнувся від несподіванки. Мовчав, розумієш, Валерій-світ Якович, мовчав — і видав.