Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

На прощання сказав ще:

— Мироне Шаєвичу, до вас тут уночі Поліна Львівна заходила. Я її гостьове місце зайняв, напевно. Не образилася? Де ж вона ночувала?

Сказав навмання. За внутрішньою підказкою.

Файда заморгав і бовкнув:

— Забігала. Вона вже зовсім їхала в Чернігів, на неї машина чекала. На хвилинку забігла. А ви за хатою сиділи. Я хотів підвести її до вас для ввічливості. Вона засоромилась. Суні книжки привезла. Я покажу, якщо треба. Для технікуму. Три книжки. Не нові, але чисті. Не почеркані.

Я помовчав, ніби роздумував, чи просити показати книжки. І ані слова не сказав.

Тільки від дверей шепнув Сімі — вона тут же тинялася і руки на собі ламала:

— У мене термінова справа. На похорон не залишуся. Хлопчиків у себе кілька днів потримайте, поки Довид оклигає.

Повернувся в Чернігів до кінця робочого дня. Зайшов у відділок.

Свєтка-друкарка в гарній сукні стояла на порозі з сумочкою і когось виглядала.

Я вступив у розмову:

— Чи не мене чекаєш, красуню?

— Люди з роботи, а ви сюди.

— Це ти по годинах заходиш-виходиш. Заздрю. У кіно намилилася?

— Так. У кіно. На подругу чекаю. Запізнюється.

Свєтка робила зле обличчя, а круглі підголені брови їй заважали. Виходило кумедно.

Навмання запропонував:

— Візьми мене замість подружки. Я ще у відпустці вважаюсь.

Якось бовкнув удало. У мить вирахував, що зі Свєтки витягну більше, ніж із решти. Жінка. Якщо розпитувати з підходом — дізнаєшся таке, що чоловік при собі буде тримати до смерті.

Перед сеансом грала музика — акордеон. Дехто танцював.