Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Я відверто відповів:

— Згодилася. Коли дитину рятуєш, усі згодяться.

Вона відвернулася. Так різко, що стілець від натуги скрипнув.

І голосом, інакшим, не гидотним, яким вона зазвичай до мене зверталася, промовила:

— Так. Коли дітей рятуєш — усі згодяться. Усі.

Лаєвська зібралася вмить. Вона — на автобусі, саме під’їхав до зупинки по дорозі — до Любочки, я ловив машину, щоб транспортувати Йосипа з Коцюбинського на П’яті Кути.

Коли їхав додому за хлопчиком і Лаєвською, подумав, що погарячкував. Можна було з дому відвезти Йосипа в лікарню, а Любочці сказати, що до Лаєвської. Але тут же зрозумів, цей номер не пройде. Любочка захоче відвідати, хоч разок — і що? Ні, я вчинив правильно. Шкодував, що в пориві видав Любину вагітність, але в цілому — правильно.

Лаєвська все зробила, як обіцяла. І я, як обіцяв.

Вирішили з нею, що приходитиму не щодня і дивитися на хлопчика буду здалеку, щоб самому про всяк випадок не виявитися переносником зарази.

Лікування просувалося швидкими темпами — як заведено в природі таких речей.

Посилене харчування, ліки, догляд Лаєвська взяла на себе. Я, звичайно, збирався все до копійки повернути їй з найближчої зарплатні.

Вона так і сказала:

— Віддасте. У мене поки вистачає. Не вистачить — у Євочки візьму.

Мала на увазі Єву Горобчик.

Я машинально запитав, чим займається Єва, звідки у неї прибутки на новому місці, чи влаштувалася вона на роботу.

Поліна Львівна в двох словах описала, що Єва пішла на взуттєву фабрику, туди, де працювала Ліля, і навіть зайняла її місце на конвеєрі.

Я кивнув:

— Еге ж, так само «кашу» на колодку намазує. І що, густа «каша», чи як завжди, грудками з потертю вище за норму?

Лаєвська зауважила:

— Звідки ви, Михайле Івановичу, знаєте, що Лілечка «кашу» намащувала?