Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Люба пожвавилася. Попросила мене збігати до Поліни Львівни, узгодити, вблагати.

Я швиденько пішов до Лаєвської.

Зрізав дорогу, як тільки міг. Мешкала вона в районі П’яти Кутів. Від Коцюбинського далеченько, але це значення не має.

Поліна Львівна господарювала. Губи без намальованого бантика, волосся розпатлане. Але в шовковому халаті з драконами. І капці теж шовкові, червоні. Та ще й на підборах чарочкою. Я її машинально розглянув усю, хоч мені плювати.

Кажу з порога, без «добридень», без нічого:

— У нас з Любочкою біда.

Вона аж присіла. Намацала рукою віденський стілець, підтягла до себе. Гепнулася.

— Діти?

— Так, Поліно Львівно. Йосип. Захворів, а в лікарню ніяк не можна. Люба категорично проти. А хлопчика треба сильно ізолювати від Ганнусі й від самої Люби. Вона вагітна, є ризик заразитися. Прийміть до себе. Я дам гроші, домовлюся з лікарями, щоб ходили до вас. Тобто до нього. Сам буду ходити і вночі з ним сидіти. Вам тільки площу надати.

Вона спокійно відповіла:

— Так. Зараз поїдемо і заберемо хлопчика. З лікарями я сама домовлюся. У мене клієнтка є. Не відмовить. Дитячий лікар. Але чому в лікарню не можна?

Я не міг утямити, що відповісти. Малодушно затнувся.

Витиснув з горла:

— Розумієте, Поліно Львівно, часи такі. Люди налякані. Є до того підстави, обговорювати не будемо. Але факт очевидний. Ви ж самі газети читаєте.

Вона підвела голову і звідти, наче з недосяжної для мене висоти, глянула на мене. А я біля дверей стояв на весь свій зріст. Але вона примудрилася згори вниз на мене глипнути. Глипнула і зупинилася на моєму обличчі. Помовчала.

Потім тихенько з присвистом і каже:

— А, ну, звичайно. Там же ж ці, як їх, у білих халатах. Євреї. Як же. Знаю. Не хвилюйтеся, Михайле Івановичу, дорогенький. То лікарі. Вони ж навчені позбавляти життя. А я і не лікар, і ніхто подібний. Я сама матусею була. Єврейською матусею. Я, можна сказати, просто єврейка без халата. Без білого, принаймні. Ви ж кольори добре розрізняєте? Який на мені?

Вона погладила себе по гаптованому шовку від грудей вниз і на товстому стегні стиснула пухкий кулачок.

І цим пухким своїм кулачком ляснула:

— Що, згодилася жидівка?