Крім того, люди стали жити краще. Вип’ють понад міру, посваряться, поб’ються. Найчастіше в родині, поміж родичів і друзів, але це — все одно. Заледве щось трапиться — одразу міліція. Причому плачуть, щоб нікого не забирали. А працівникам органів треба і у відпустку, і таке інше.
Відбувалося таке.
Часом я негласно навідувався на вулицю Клари Цеткін і заставав там зачинені віконниці вдень і вночі.
Систематично гуляти в тому місці не було можливим з оперативної обережності. Розпитувати сусідів — недоцільно з тієї ж причини. З’ясовувати в паспортному столі, у домовій книзі? Що з’ясовувати, якщо півроку від дня смерті Лілії Горобчик не минуло, і у спадок ніхто вступити не міг за законом? Нема про кого з’ясовувати. Є про що. А не про кого.
Формально, звичайно. По суті — я б з’ясував. Якби офіційно. Але тут — справа моєї потаємної совісті та честі.
Завдяки мимовільним розповідям Євсея я був у курсі діяльності Табачника.
Дурнуватий старий якось зайшов ближче до осені до Гутіних. І мало того що зайшов, але просто попідруки з Довидом.
Євсея відразу відсікли, гукнули Белку за собою в сарайчик на подвір’ї і там шепотілися.
Євсей хотів простежити-послухати, але діти втримали своїми приставаннями.
У кінці серпня Любочка, зважаючи на наближення холодів, висловила бажання пошити собі нову сукню.
Задля наочності приміряла стару — ту, що я з пам’яті вважав цілком гарною, і каже:
— Я тут випадково Лаєвську Поліну Львівну зустріла на базарі. Те-се, загалом, вона мені сказала, що за півціни пошиє. Я, звичайно, навідріз відмовилася, але вона запевнила, що тільки з поваги до тебе. Мовляв, Лілечка Горобчик була їй подруга і навіть як сестра, а оскільки ти вбивцю знайшов, то вона тобі довіку вдячна і на знак удячності дасть мені знижку. Просто сльози у неї в очах стояли, благала мене зробити їй послугу. Уявляєш, послугу! Я! Їй!
Я не поспішав з вироком ситуації.
— Ну? І що далі.
— То далі я з тобою раджуся. Про Лаєвську кажуть, що вона дуже жадібна, а вона ось як може. Ти вважаєш, Мишо, від чистого серця? — Відповіді моєї Люба не дочекалася, сама прийшла до висновку: — Від чистого, ясно. Зі смертю не жартують.
Я сказав:
— До чого тут смерть?
Люба відповіла:
— Ну, я для порівняння. Якщо просто, то людина може й нещирість проявити. А якщо смерть, тоді язик не повернеться. Може, погодитися? На знижку? Шити до пуття нема в кого.
Я знизав плечима. Хоч мав на увазі зовсім інше. Не треба тобі, Любочко, бачитися з Лаєвською. Ні шити, ні скидати ціну, нічого тобі з нею мати не треба.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дізнавач» автора Хемлін М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Маргарита Хемлін Дізнавач“ на сторінці 15. Приємного читання.