Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— Тобто як? У якій справі я їй спільник?

— Це таємниця слідства — в якій. Ви мені розкажіть. Без баб своїх. Без дітей. Навіщо Лаєвська до вас приїжджала? Чого вона взагалі швендяла туди-сюди?

Мирон сидів тихо. З огидою дивився на склянку. На пляшку, майже порожню.

Я запитав:

— Другу починати?

Він негативно заявив, що бачити не може більше цю гидоту. Щоб я під стіл прибрав. А то з душі верне.

Я не прибрав. Налив собі в склянку залишок з першої, долив з другої по вінця.

Підняв склянку і проголосив:

— Давайте вип’ємо, Мироне Шаєвичу, щоб ви й ваша родина виявилися ні до чого. А заодно на спомин душі Довида. Чи краще спочатку на спомин Довида, а потім, окремо за те, щоб ви сухими з води вийшли. Змішувати не треба. Точно? Не треба змішувати? Вам — жити, а Довиду в землі лежати.

Я випив одним духом. І знову налив собі.

— Ось це вже за вас і вашу родину. За Суню, Сіму, за вас особисто. Треба почаркуватися. Ви за Довида не випили. А за своїх живих випийте.

Я налив повну склянку Мирону і твердо поставив перед ним.

Він не почаркувався, не подивився на мене, випив.

— Гаразд. Будемо вважати, що ви з каяттям прийшли, Мироне Шаєвичу. Кажіть.

Мирон схопився і вибіг з комірчини. Я чув, як він тупотів по кам’яних плитах. Надвір не добіг. Вивернуло його ще в приміщенні. Зрозуміло за звуками.

Я сидів і чекав. Думав, умиється, повернеться назад.

П’ять хвилин чекав, десять.

Вийшов на стогін Мирона. Він лежав майже на порозі, на камінні. І так добре лежав, голова трохи на підвищенні. А то б захлинувся.

Я гукнув когось. Підійшла баба-прибиральниця. Побідкалася-побідкалася.

Сказала: